Упродовж 18-24 червня 2023 року делегація кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського університету у складі доцентів кафедри Мирослави Циганик, Романа Лаврентія, Софії Роси-Лаврентій та очільниці факультету культури і мистецтв Майї Гарбузюк, відвідала кафедру драми і театру Бірмінгемського університету (Великобританія). Візит відбувся в рамках твінінгової програми партнерства між Львівським національним університетом імені Івана Франка та Бірмінгемським університетом.
По завершенню творчої мандрівки декан факультету культури і мистецтв Майя Гарбузюк отримала запрошення взяти участь в непересічній події – першому в історії засіданні Шекспірівської групи Парламент Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. Майя Володимирівна відкрила нам цікаву й абсолютно унікальну історію свого перебування у двох різних історичних вимірах Великобританії, поділилася враженнями від перебування у Вестмінстерському палаці, і розповіла, який подарунок привезла британцям від українського театру.
– Майє Володимирівно, передусім розкажіть, як Вам вдалося отримати запрошення на візит до Британського Парламенту? Що цьому передувало?
– Структурним підрозділом Бірмінгемського університету, з яким ми співпрацюємо в рамках твінінгової програми партнерства, є Шекспірівський інститут у Стретфорді-на-Ейвоні – центр світового шекспірознавства. З квітня 2023 року разом із колегою, головою Українського Шекспірівського центру, професоркою Наталією Миколаївною Торкут, мала честь стати почесною старшою науковою співробітницею цього інституту. Директор Шекспірівського інституту, професор Майкл Добсон, з яким ми знайомі вже понад п’ять років, довідавшись, що наша делегація буде в цей час у Великобританії, запропонував залишитися ще на два дні для того, щоб мати можливість відвідати цікаву зустріч у Британському Парламенті. Я не змогла відмовитися від такої унікальної нагоди. І провела цей час у чарівному товаристві подружжя Добсонів, Майкла й Ніколь, у їхньому заміському будинку поблизу Стретфорда-на-Ейвоні.
– Чи відчували Ви присутність України у Британії?
– Власне, ця тотальна присутність моєї країни тут, за тисячі кілометрів, вражала ще під час мого першого візиту у Британію у квітні цього року, на святкуванні 400-ліття Першого Фоліо Шекспіра. Цього разу я ще більше переконалась в цьому. Але мала й несподіваний досвід. 26-го червня, у день відвідин Парламенту, я наче побувала у двох різних історичних і часових вимірах. Вранці упродовж трьох годин я мала нагоду попрацювати у бібліотеці Шекспірівського інституту, що у Стретфорді-на-Ейвоні. Вперше, у спокої, я змогла ознайомитися з книгами, які мене цікавили як дослідницю сценічної шекспіріани, адже тут зібрана унікальна бібліотека шекспірознавчої літератури з усього світу. Переглянувши десятки видань різних років, я переконалась, що України в англомовному театральному шекспірознавчому дискурсі або немає зовсім, або вона представлена спорадично, принагідно. Здебільшого, Україну згадують лише тоді, коли говорять про українське походження когось з акторів, або ж у поодиноко, у розділі, поруч з іншими країнами, виставами, подіями, як це, наприклад, є у відомій книжці Ірени Макарик. Коли гортаєш книги одна за одною, і неважливо видані вони 40 років чи 7 років тому, все одно України у цьому полі майже немає. Тобто нас там більше немає, ніж ми є. Це не засмучує, а навпаки – дає імпульс до роботи: маємо майже неоране поле, і роботи дуже багато. Особливо гостро відчула потребу виставки, присвяченої 80-літтю першого сценічного втілення «Гамлета» у Львові, яку ми готуємо зараз спільно з Українським шекспірівським центром та Шекспірівським інститутом Бірмінгемського університету. Сьогодні особливо важливо розповідати про себе світові, зокрема, і крізь шекспірівську оптику.
– Розкажіть більше про Шекспірівську групу. Що це за об’єднання?
– 26 червня у другій половині дня ми відвідали Лондон, де відбулося перше в історії засідання Шекспірівської групи Британського Парламенту, яку очолює випускник Бірмінгемського університету Джеймс Морріс. Джеймс переконаний, що через Шекспіра Великобританія може більш активно доносити до світу цивілізаційні меседжі, посилювати міжкультурну комунікацію. Джеймс Морріс захоплений Шекспіром, у своєму виступі він наголосив, що Шекспір сьогодні актуальний як ніколи, особливо для політиків, адже він говорить про відповідальність, чесність і честь, про проблеми лідерства, про загрозу тиранії, небезпеку нарцисизму, про різницю між уявним і реальним світами, про універсальні людські цінності. Джеймс об’єднав довкола себе однодумців: парламентарів-членів Шекспірівської групи, керівників двох найбільших британських театрів – Королівського Шекспірівського театру і Національного театру Британії, і, звичайно, університетське середовище – професорів з Оксфорда, Бірмінгема, Лондона, гостей зі США, Німеччини. Власне 26 червня відбулася перша зустріч цієї Шекспірівської групи, яка була присвячена 400-літтю виходу у світ першого повного видання творів Шекспіра (т. зв. Перше Фоліо). Метою зустрічі було не лише побачити одне одного, а й об’єднатися, напрацювати спільні ідеї. У приміщенні Парламенту запрошені актори прочитали великий фрагмент з «Юлія Цезаря», однієї з найвідоміших політичних п’єс В. Шекспіра. Свого часу професор Майкл Добсон сказав, що п’єси Шекспіра – це Парламент на сцені. Власне наша зустріч 26 червня продемонструвала дзеркальну подію – Шекспірівський театр у Парламенті. Це унікальний приклад того, як національні культурні цінності впливають на політичну культуру, політичне життя та атмосферу. Це яскравий і непересічний приклад ставлення політиків до національних культурних надбань. Вельми рідкісний та вкрай важливий для нас приклад.
– Як воно – раптом усвідомити, що гуляєш Вестмінстерським палацом?
– Ці відчуття не зрівняються ні з чим – ти прогулюєшся Вестмінстерським палацом, спілкуєшся у кулуарах з парламентарями, п’єш каву у затишній «пудинговій залі», мимохіть поглядаючи на монітори, що висвітлюють хід парламентських дебатів… На порядку денному о 16.00 стояло «питання росії», де тоді тривала спроба перевороту. Сама зустріч пройшла у кімнатах спікерів Палати Громад, у серці Британського Парламенту, і це додало нашому візиту ще більше внутрішнього захоплення. Ми довго йшли коридорами Парламенту, де уздовж стін – бібліотека із сотнями давніх і нових видань. Зауважу лише, що Парламент працював – на мій величезний подив – до 22-ої години! Під час події, на яку я була запрошена, виступали очільник Шекспірівської групи Джеймс Морріс, Директор Шекспірівського інституту Майкл Добсон. Джеймс Морріс у своєму виступі наголошував на питаннях війни, допомоги Україні, Майкл Добсон присвятив окрему увагу нам і нашому подарунку, говорив про Україну, про співпрацю між нашими університетами.
– Ви привезли у Британський Парламент незвичний подарунок. Який саме?
– У Львові є вистава «Гамлет» у Львівському театрі «І люди, і ляльки». Її поставив у 2017 році режисер Олексій Кравчук, зараз, на час війни, вона не входить до репертуару. Вистава цікава, неординарна, важлива. Це український постапокаліптичний «Гамлет» – той, яким його побачили постановники, бо ж театр здатен передбачати, пророкувати, на жаль чи на щастя… Так-от, у цій виставі Гамлет існує у трьох іпостасях. Перша – велика, на людський зріст лялька-тантамареска. Ґротескова, лякаюча, страшна. Друга іпостась – у так званому «живому плані» (актриса Надія Крат). Третя іпостась – душа Гамлета – невелика лялька, яка з’являється у виставі декілька разів у ключові моменти, виголошує найважливіші монологи. П’ять років тому, коли професор Майкл Добсон уперше перебував в Україні, він дивився цю виставу і був вражений нею, говорив, що з усіх бачених у театрах ляльок світу «Гамлетів» ця була найсильнішою. Тож у мене виникла ідея привезти цю ляльку в Британію: на знак вдячності українського театру британцям, як свідчення того жахливого часу, в якому ми живемо, боремось і перемагаємо разом із цивілізованим світом. Майкл Добсон як відповідальний за мистецьку частину зустрічі підтримав мене. А втілити цю ідею вдалося завдяки сценографам вистави Оксані Россол та її чоловіку Олександру Сергієнкові, які на волонтерських засадах виготовили і надіслала з Литви в Україну цей унікальний витвір мистецтва.
– Ця вистава має багато контекстів для України, чи не так?
– Так, ця вистава справді має дуже важливі, знакові контексти. Режисер вистави, викладач нашого Університету, проф. Олексій Кравчук з перших днів повномасштабної війни захищає Україну на фронті. Він – снайпер. Був поранений, вилікувався, повернувся на фронт. Тому це Гамлет від людини, яка зі зброєю в руках захищає нас і світ від «моря лих», як писав Шекспір. Художники вистави – подружжя, яке зараз перебуває у Литві як біженці. Сам театр, як і всі театри у Львові, з перших днів війни став волонтерським осередком, де плели маскувальні сітки і передавали їх на фронт. Одну зі своїх статей про шекспірівський дискурс українського театру в час цієї війни, опубліковану у «Просценіумі», до речі, я так і назвала: «Гамлет і Флорізель пішов на війну, Офелія плете сітки». Це про Андрія Петрука – першого українського Флорізеля із «Зимової казки» у Театрі імені Леся Курбаса, про Тетяну Шелельо-Офелію – випускницю нашої кафедри, про «Гамлета» у бомбосховищі Івано-Франківського національного театру. Львівський «Гамлет» — вистава, інформація про яку дозволяє розгорнути ширші контексти з актуального життя української культури, мистецтва в часі війни. Саме тому в дарчому документі англійською мовою, що супроводжував цей подарунок, вся ця інформація була подана, як і те, що дарунок передала до Парламенту представниця Львівського національного університету імені Івана Франка.
– З Ваших фото видно, що український Гамлет має цікаве сусідство у Залі подарунків…
– Так, у цій залі зберігається подарунок від Президента Володимира Зеленського – шолом українського пілота, який Президент подарував спікеру Британського Парламенту під час свого візиту до Великої Британії 8 лютого 2023 року. На шоломі написано: «У нас є свобода — дайте нам крила, щоб захистити її». У своїй промові до Британського Парламенту Володимир Зеленський тоді закликав надати Україні бойові літаки, зазначивши, що літаки для України — крила для свободи. На стіл у Залі подарунків поруч із 400-літнім Фоліо я поклала ще одну частинку України — нашого Гамлета. Це був другий подарунок Британському Парламенту від українців, дуже символічний: спершу – шолом, потім – Гамлет, спочатку – війна, і поруч – мистецтво.
– Які реакції викликав подарунок серед учасників зустрічі?
– До і після зустрічі до мене підходили люди, я з ними знайомилася, відповідала на питання про виставу, про її авторів, про український театр, про Львів і, звичайно, про Львівський університет, про наш факультет, про те, як ми вчимося, працюємо. Ми говорили про перемогу і про те, яким насправді важким є шлях до неї. Мушу визнати, що саме так працює культурна дипломатія. Тож справді того дня я наче побувала в двох часових вимірах: у першій його половині, у бібліотеці, мене зустрів шекспірівський світ майже без України, а увечері, у Парламенті Великобританії, я відчула, що насправді Україна тут присутня як невід’ємна частина європейської культури, політики, її сьогодення і майбутнього. Наша присутність і наша участь для Британії є дуже важливою. Тому це неймовірна честь бути частиною такої унікальної події. Символічність нашого подарунку, якась неймовірна близькість врешті склалися у сильне відчуття кардинальності тих історичних змін, частинкою яких ти є, які є не формальними, а посутніми, які засвідчують суб’єктність нашої держави в усіх ділянках життя. Важливо залишатися в цій позитивній та рішучій динаміці змін і надалі. Важливо для нас, для Університету, для України.
– Дякую за розмову!
Розмовляла Юлія Гриценко
