Чим відрізняються дорогоцінні рубіни від тих каменів, які використовують у шліфувальних машинах, що потрібно для того, аби в піску виросла гіпсова троянда та який мінерал має в косметичці чи не кожна жінка? Відповіді на ці питання можна знайти, завітавши у Мінералогічний музей Львівського національного університету імені Івана Франка. За 170 років свого функціонування музей зібрав понад 14 000 зразків-експонатів із всіх континентів світу, не забуваючи й про Антарктиду.
Переступивши поріг приміщення, яке є першою експозиційною залою Мінералогічного музею Львівського національного університету імені Івана Франка, розумієш, що це місце затримає тебе надовго. Адже тут – початок історії, довжиною у 88 шаф та вітрин, розташованої на 330 квадратних метрах, де погляд розбігається від карнавалу кольорів, форм та відблисків.
«Частину колекції закупили в Європі ще за часів Австро-Угорської імперії. Велика кількість експонатів потрапили до нашого музею у 40-50-ті роки минулого століття. Тоді український геолог-мінералог Євген Лазаренко організував низку експедиційних та екскурсійних виїздів у різні регіони тодішнього СРСР (Урал, Забайкалля, Волинь, Карпати, Поділля тощо), звідки й привезли чимало цікавих зразків. Зараз джерелами поповнення колекційного матеріалу здебільшого є обміни зразками з іншими мінералогічними музеями світу, подарунки від любителів-колекціонерів, ну і, звісно, знахідки науковців та студентів Університету», – пояснює провідний зберігач фондів Мінералогічного музею Оксана Цільмак.
В цю мить крізь вікна будівлі геологічного факультету пробивається сонячне проміння і розсипається на скляні вітрини з музейними експонатами. Мертве каміння негайно оживає калейдоскопом барв і блискіток. А відтінків і справді чимало, адже мінерали у кожній шафі розставлені за різним принципом: базуючись на походженні зразків, їхньому хімічному складі, або ж на історії, яку екскурсовод готовий розповісти відвідувачу. Так, одна із експозиційних вітрин призначена для того, аби пояснити і продемонструвати те, чим взагалі відрізняються всі мінерали і за якою логікою їх класифікують.
«Основні діагностичні ознаки мінералів – твердість, блиск і колір. Твердість визначається за так званою шкалою Мооса, у якій алмаз – найтвердіший мінерал, а тальк – найм’якший. До речі, а ви знали, що тальк є мінералом, з яким людина знайомиться ще з перших днів свого життя? Адже тальк, подрібнений до стану невагомої пудри, входить до складу дитячих присипок. Також тальк містять більшість засобів, які є у кожній жіночій косметичці: він є в основі пудри, тіней, рум’ян, чисельних кремів і дезодорантів. А ще ми навіть його їмо: тальк – офіційно дозволена харчова добавка «Е553b». Кондитерські вироби не виглядали б такими глянцевими, а мука, цукор і сир швидко псувалися б, якби не тальк. Шоколадні цукерки і карамель посипають тальком, щоб запобігти злипанню», – розповідає Оксана Цільмак.
Оглядаючи мінерали, дійсно зауважуєш, що вони візуально різняться не лише кольором, але й блиском. Декотрі зразки відблискують металом, декотрі – відбивають світло, як скло, а ще інші – перламутрові. Зважаючи на усі ці сукупні властивості та характеристики, одні і ті ж мінерали, виявляється, можуть мати різне значення і різну «долю».
«Те, що красиве і блистить – для прикрас, що не надто гарне, але міцне – для знарядь праці, – десь таку спрощену систему класифікації мінералів використовували наші далекі предки. І ми зараз робимо дещо схоже, але значно якісніше і детальніше. В результаті – навіть одні і ті ж мінерали можуть мати різне значення: прикладне чи ювелірне. Так, до прикладу, корунд – який за твердістю поступається лише алмазу, широко застосовують у промисловості, а різновид корунду – рубін – це відомий своєю красою дорогоцінний камінь, який можна побачити у багатьох ювелірних виробах», – пояснює працівниця музею.
Та не лише рубіни і діаманти є окрасою світових багатств. В музеї також зберігається колекція й інших самоцвітів і ювелірного каміння, серед яких – гіпнотичний зелений малахіт, глибокий синій лазурит, різнобарвний флюорит, а ще бірюза, поліхромні турмаліни, бурштин, гранати, корали та багато іншого. І якщо ці мінерали становлять цінність для ювелірів, то геологи надають перевагу дещо іншим зразкам. Так, окрім дорогоцінного каміння музей зберігає розмаїття найунікальніших мінералів нашої планети. Декотрі з них видобули в родовищах, яких більше не існує і ніколи вже не існуватиме. За словами Оксани Цільмак, такі зразки становлять велику цінність як для науковців, так і для колекціонерів.
Поза невеличкими акуратними зразками різних розмірів, що розмістилися на полицях експозиційних шаф, важко не помітити справжніх гігантів, розміщених у різних куточках приміщення. «Окраса музею – унікальні експонати зразків мінералів, серед яких кристал-велетень апатиту (масою понад 160 кг) зі скарнів Забайкалля, великі кристали моріонового різновиду кварцу (понад 50 кг) і польового шпату (розміром 25×16×15 см) з камерних пегматитів Волині, піриту з добре вираженою штрихуватістю (масою понад 7 кг) з Березівського золоторудного родовища на Уралі, прекрасні друзові агрегати димчастого кварцу з пегматитів Уралу і самородної сірки з родовища Шор-Су в Середній Азії», – додає до своєї розповіді про світ мінералів Оксана Цільмак.
Мандруючи поміж лабіринтами вітрин, натрапляємо на дещо дивне, зовсім не схоже на звичайні камені. Радше – на квіти. Виявляється, ці химерно красиві витвори природи називаються гіпсовими трояндами. За словами працівниці музею, такі кам’яні квіти утворюються в гарячому кліматі, коли вдень спекотно, і відбувається процес випаровування вологи, а вночі холодні води з ґрунту розчинають гіпс. Загалом така квітка росте і розпускається аналогічно звичайній рослині, але процес розквітання є значно довшим, а квітка залишається «живою» вічно.
А неподалік від вітрини з кам’яними рослинами на відвідувача чекає ще одне несподівано захопливе відкриття – скам’янілі рослини. Ці, на відмінну від гіпсових троян, колись таки були живими. У колекції псевдоморфоз особливо цінними є великий зріз скам’янілого дерева (60 см у поперечнику) з Каліфорнії та уламки з Саксонії, Угорщини й околиць Львова.
Окрім відомих та популярних мінералів, у музеї також експонуються нові зразки, відкриті науковцями не так вже давно – ферсманіт, гагариніт, лазаренкоїт, сребродольськіт. А за словами Оксани Цільмак особливою гордістю колекції є мінерали або їхні різновиди, вперше виявлені на території України – унгварит (суміш опалу з нонтронітом), волнін (морфологічна відміна бариту), сингеніт (калушит), донбасит, карпатит тощо.
Ідеально вирізьблені природою візерунки, широка палітра відтінків, текстур і різноманіття форм однозначно зачіпають око відвідувача. Велику цікавість викликає також колекція метеоритів. Космічне каміння хоч і не змагається у красі з багатьма земними мінералами, але містить в собі якусь незвичну магнетичну енергію, яка не дозволяє просто пройти повз. Мимоволі задивляєшся у рельєфності та кольори небесного каменю і намагаєшся, усупереч відсутності емпіричних знань, все ж уявити собі його історію, тривалістю в мільярди людських життів, його шлях, довжиною, яку не здатен виміряти наш розум і яка ще й досі не завершилася…
Оглядаючи неймовірної краси каміння, позичене в неба і в землі, раптом розумієш, що тут і зараз можеш не просто бачити мінерали, найрідкісніше і найпоширеніше каміння, а чи не вперше в житті маєш змогу цілеспрямовано й усвідомлено дивитися на те, що народжувалось, творилося й існувало задовго до тебе, існує поряд, непомічене, небачене й по-справжньому не вивчене тобою, й існуватиме доти, доки врешті не перетворитися на космічний пил.
