Інформація про дисертацію

Дисертація присвячена розширенню та валідації методології дослідження адаптаційної здатності мітохондрій ацинарних клітин підшлункової залози. Вперше описано, що адаптаційну здатність мітохондрій ацинарних клітин підшлункової залози можна охарактеризувати такими параметрами, як оптимальна концентрація протонофора, максимальна швидкість, сповільнення та прискорення роз’єднаного дихання, а також коефіцієнт еластичності залежності швидкості дихання від мембранного потенціалу мітохондрій. Для формалізації оцінки використано обчислення площі приросту під кривими залежності швидкості дихання від концентрації FCCP. Встановлено, що ці параметри залежать від субстрату окиснення та функціонального стану ацинарних клітин. У стані спокою параметри адаптаційної здатності мітохондрій панкреатичних ацинусів були найвищими за окиснення суміші субстратів глюкози, глутаміну і пірувату. Ацетилхолін та холецистокінін збільшують максимальну швидкість дихання за окиснення глюкози та пірувату, а інсулін  ̶  за окиснення глюкози. Інсулін нівелює стимулюючий ефект холецистокініну на швидкість дихання за окиснення пірувату. Показано, що дія етанолу у поєднанні з ХЦК in vitro збільшує кількість некротичних клітин та стимулює утворення блеб плазматичної мембрани ацинарних клітин. Таке поєднання спричиняло зменшення швидкості роз’єднаного дихання лише за тоді, коли у середовищі був глутамін (незалежно від присутності інших субстратів), що корелює із змінами інтенсивності флуоресценції родаміну 123 та автофлюоресценції НАДН. Виявлено, що додавання до розчину пірувату та/або глутаміну нівелює розвиток некрозу, спричинений дією етанолу та ХЦК in vitro. Після одноразового введення тваринам етанолу та ХЦК in vivo швидкість роз’єднаного дихання ацинарних клітин знижується, а кількість блеб плазматичної мембрани збільшується. Досліджено, що хронічне введення етанолу підвищувало швидкість роз’єднаного дихання за окиснення глюкози, зростала швидкість олігоміцин-нечутливого дихання за окиснення глюкози чи поєднання глюкози, пірувату та глутаміну та зменшувалось значення IC50 для FCCP-спричиненої деполяризації внутрішньої мембрани мітохондрій за окиснення  глюкози, пірувату та глутаміну, проте всі ці ефекти усувалися введенням пірувату.

Отже, наведені вище параметри роз’єднаного дихання оцінюють різні аспекти максимальної адаптаційної здатності мітохондрій ацинарних клітин підшлункової залози та є чутливими до змін функціональних станів.

Ключові слова: панкреатичні ацинуси, адаптаційна здатність мітохондрій, роз’єднане дихання, FCCP, етанол, субстрати окиснення.