Науковці Львівського національного університету імені Івана Франка 30 травня 2016 року взяли участь у засіданні круглого столу на тему: «Іван Франко в інтелектуальному просторі України і світу», що відбувся у Дзеркальній залі вишу.
«Цьогорічний Франків травень – особливий, бо припав на 100-річчя від дня відходу у Вічність та 160-річчя від дня народження національного Генія», – розпочав розмову кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства, директор Інституту франкознавства Василь Будний.
Василь Володимирович відзначив, що семінари, які відбуваються щомісяця почергово в Інституті Івана Франка НАН України та Інституті франкознавства Львівського університету, і засідання круглого столу можна вважати приготуванням до вершинної наукової події ювілейного року – Міжнародного конґресу, присвяченого 160-річчю від дня народження Івана Франка.
Під час обговорення проблематики круглого столу науковці порушили питання цивілізаційного вибору України в працях Івана Франка.
Зокрема, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства, доктор філологічних наук Михайло Гнатюк нагадав, що в низці політологічних і культурологічних текстів, зокрема у статті «І ми в Європі!» (1896), Каменяр ствердив європейськість як визначальний шлях українського поступу. «Іван Франко тягнув нас до Європи, де цивілізаційний вибір відбувся ще у 18 столітті. Тож, ми наближаємо його ідеї до сучасності і в публіцистичних працях спостерігаємо справдження його прогнозів щодо цивілізаційного вибору нашої держави», – зазначив Михайло Гнатюк.
«Автор «Вічного революціонера» формулював у вдалих дефініціях ідеологічні, філософські та етичні засади національного буття, – зауважив заслужений професор Львівського університету Андрій Пашук, розмірковуючи над питанням постаті Івана Франка в історії української культури. – Актуальними є роздуми Франка і про українську націю як етнічну, у першу чергу, а відтак і політичну, оскільки політична нація – це потрібна й корисна справа, і все ж тимчасове й кон’юнктурне явище, а етнічна нація – це абсолютна й незалежна цінність».
Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Роксоляна Зорівчак під час обговорення закликала франкознавців не обмежувати Івана Франка суто українськими рамками, адже наш Геній належить усьому людству.
Науковець розповіла про зародження репутації Івана Франка як символу інтелектуальної України в англомовному світі, нагадавши про заслуги таких перекладачів та дослідників, як Володимир Семенина (США), який 1938 року видав переклад поеми «Мойсей», Віра Річ (Великобританія), Джон Вір і Костянтин Біда (Канада) та ін. «Нації мають великих поетів і літераторів, і водночас, зобов’язані дбати про їхню літературну спадщину, аби вона перейшла національну мережу», – наголосила Роксоляна Петрівна, закликавши науковців здійснювати переклади творів Івана Франка англійською мовою.
Іван Франко ніколи не ступав у слід великому попереднику, а прокладав власні шляхи», – сказав член-кореспондент НАН України, професор Микола Ільницький, висвітлюючи творчі взаємини Івана Франка з Ґете на окремих малознаних, або й зовсім невідомих фактах. Зокрема, науковець зіставив поеми «Райнеке-лис» Ґете і «Лис Микита» Івана Франка, а також переклад твору Ґете, виданий уперше 1837 року в Києві за редакцією Максима Рильського без зазначення прізвища перекладача – ним, як здогадується Микола Ільницький, був репресований на той час буковинський поет Дмитро Загул. «Очевидно, що творчість Івана Франка можна досліджувати не тільки в універсальний спосіб, а й у локальних межах, як от філософський дух, любовні мотиви тощо», – зазначив Микола Миколайович.
Завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України Микола Легкий зауважив, що «всю творчість Івана Франка можна охарактеризувати однією фразою – «обійняти цілий круг людський інтересів». Він звернув увагу на мозаїчний образ багатоликості нашого суспільства у прозі Івана Франка: «Тут змальовано етнотипи українців, поляків, євреїв, угорців, циган і навіть китайців. Ще один важливий компаративний аспект – розголос, що його отримав видатний український прозаїк в інтелектуальному просторі тодішньої Європи». Йдеться про переклади творів Івана Франка німецькою, польською, чеською, угорською та іншими мовами й відгуки на них у чужомовній пресі. Микола Легкий розповів і про те, що в Інституті Івана Франка незабаром з’явиться друком перший том «Енциклопедії Івана Франка».
Участь у розмові взяли доцент, кандидат філологічних наук Богдан Залізняк, який дотепно опонував формулюванням доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України, завідувача відділу теорії літератури Тамари Гундорової про Франка-«не-Каменяра» і його «масонство», та Андрій Содомора, який поділився кількома проникливими спостереженнями над інтертекстуальними перегуками Франкових образів з античними першоджерелами.
Підсумовуючи, Василь Будний наголосив, що інтелектуальний простір – це простір духовної свободи і, водночас, великої відповідальності. Іван Франко показав, як у цьому просторі, який творять національні культури та їх взаємодія, можна і треба спілкуватися, взаємозбагачуючись.
«Культурні цінності – це єдина валюта, котра не знає інфляції, а збагачує кожного з нас і всю націю. Отже, читаймо Франка, спілкуймося з його текстами, вивчаймо і пропагуймо його творчість, яка підносить нас на вершини людського духа. …Підносить до Франка», – закликав директор Інституту франкознавства.