20 березня 2023 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася презентація книги відомого українського літературознавця, критика, поета та перекладача, члена-кореспондента НАН України, професора кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства філологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Миколи Ільницького «Іван Франко: антиномія природи і духу». Цей захід започатковує цикл презентацій «Книжкової франкіани», організований Інститутом франкознавства Львівського університету спільно з «Домом Франка» та Інститутом Івана Франка НАН України. Презентація відбувалась у змішаному форматі – в аудиторії імені Богдана-Ігоря Антонича в Головному корпусі Університету та дистанційно на платформі Zoom.
Зазначимо, що у книзі «Іван Франко: антиномія природи і духу» зібрані франкознавчі статті, які раніше автор публікував у різних збірниках наукових праць і періодичних виданнях. Наукова стилістика викладу у ній поєднується з есеїстичними розмислами. У фокусі уваги науковця різні грані творчості письменника: еволюція світоглядних й естетичних поглядів, зв’язок літературної та громадсько-політичної діяльності, трансформація філософських мотивів, типологічні зв’язки, інтерпретація поетики численних образів, мотивів, сюжетів.
Презентацію розпочав декан філологічного факультету Роман Крохмальний, який звернувся до присутніх і наголосив на важливості та знаковості сьогоднішньої події – презентації книги, яка стала результатом багаторічної наукової праці Миколи Ільницького. «Ця книга знакова не тільки для літературознавців, а для всіх нас. Вона є не просто дороговказом, а своєрідним документом, одним із найбільш знакових текстів нашого з вами часу – часу, коли франкознавче слово стає животворною краплею в алгоритмах нашої комп’ютеризованої епохи. Львівський університет має свою багату історію і багато скарбів, і я без перебільшення можу сказати, що сьогодні ми маємо змогу торкнутися цих духовних та інтелектуальних скарбів», – сказав Роман Олексійович.
Проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку Львівського університету Володимир Качмар, звертаючись до учасників заходу, зазначив, що сьогоднішня подія вкотре нагадує нам, що історія Університету – це не просто історія навчального закладу, а історія людей, особистостей, які й творять його таким, яким він є. «Сьогодні у Львівському університеті відбувається подія, яка говорить про те, що Університет – це не просто будівля, це постаті, які працювали і працюють тут. Ми звикли вшановувати тих колег, які працювали тут раніше, але й поряд з нами є живі легенди, люди, які не просто своєю щоденною працею передають знання студентам, а й роблять багато для нас усіх, вивчаючи Івана Франка, представляючи його по-новому на широкий загал», – наголосив Володимир Михайлович і додав, що книга Миколи Ільницького є «актуальним поточним підсумком його літературознавчої діяльності, яка стосується дослідження Франка та його творчості, і вміщує багато цікавих, осмислених упродовж років ідей та думок».
Надалі слово взяла модераторка заходу, директорка Інституту франкознавства Львівського університету Наталія Тихолоз. Перелічивши усі найвагоміші досягнення Миколи Ільницького, вона наголосила, що Микола Миколайович є вчителем і прикладом для багатьох із присутніх. «Микола Миколайович насправді не потребує представлення, адже це людина-епоха. Він є учителем багатьох із тут присутніх, і очевидно, що Миколу Ільницького, як і Івана Франка, можна називати тією людиною, у якої ми всі вчимося впевнено тримати свій голос у справі, яку ми любимо і яку робимо, і лишатися собою всупереч усім тим обставинам, які складаються у житті», – сказала Наталія Богданівна. Розповідаючи про Миколу Ільницького як літературознавця, вона звернула увагу на різносторонність його наукових зацікавлень і на те особливе місце, яке посідає в них Іван Франко: «Коли ми говоримо про Миколу Миколайовича як про літературознавця, то всі ми знаємо, що це літературознавець великої амплітуди, широких зацікавлень, людина, яка має дуже глибокий фаховий голос, який, однак, завжди є ненав’язливим, та водночас це літературознавець із дуже добрим смаком, науковець, смаку якого довіряють, зі смаком якого звіряють свої думки. Сьогоднішня презентація поєднує Ільницького і Франка, які у своїй долі дуже часто перетиналися, і ми матимемо змогу дізнатися більше про ті перехресні стежки Миколи Ільницького з Іваном Франком і його творчістю».
Микола Ільницький насамперед коротко представив свою працю, наголосивши на окремих її особливостях. «Справді, ця книжка є частиною мого життя, частиною мого думання, і хотілось би, щоб вона знайшла свого читача. Вона є результатом досить довгого мого наукового життя, від самого початку моєї праці в літературознавстві і дотепер. Ця книжка не є монографією в тому строгому розумінні цього терміну, але все-таки вона має свою внутрішню логіку. В нас є багато добрих франкознавчих праць, і це глибокі, всебічні, ґрунтовні праці. Мій же задум був іншим. Володимир Панченко в передмові до однієї з моїх книг вдало підмітив, що я у своїх працях не схильний до різких узагальнюючих поглядів, а радше мені властива «праця на нюансах». І це справді так, і цю особливість можна помітити у моїй книзі. Також у моїх працях завжди є пошуки своєї теми, більш-менш невідомої іншим. На таких засадах і народилася ця книга», – пояснив Микола Миколайович.
Згадуючи свої шкільні та студентські роки, науковець поділився спогадами про те, як і коли зароджувалося його зацікавлення постаттю Івана Франка та його творчістю. «Зацікавлення франкознавством зародилося тоді, коли я навчався в Дрогобицькому педагогічному інституті, в середині 50-х років минулого століття. Тоді якраз виходили перші томи двадцятитомного видання творів Івана Франка, особливістю яких було те, що в них спочатку була вміщена проза, а вже далі – поезія. Читаючи ці томи, я натрапив на «Перехресні стежки», і ця повість мені дуже сподобалася. З неї й почалося моє захоплення Франком», – поділився Микола Ільницький і додав, що саме «Перехресним стежкам» була присвячена його перша наукова стаття.
«Був 1956 рік, і весь світ святкував 100-річчя від дня народження Івана Франка. Тоді шукали людей, які читатимуть лекції про Франка на Донбасі, і туди загітували поїхати мене. Коли ж я повернувся звідти, то написав свою першу наукову роботу – статтю «До питання про ідейно-художню своєрідність повісті Івана Франка «Перехресні стежки». Цю статтю навіть послали на республіканський конкурс, і я з нею посів друге місце», – розповів Микола Миколайович.
Особливе значення цієї статті, як пояснив автор, полягало в тому, що в той період усі писали про «Борислав сміється», адже в цьому творі чи не вперше у світовій літературі було змальовано організований виступ робітників проти буржуазіїі. «Я ж тоді написав працю про «Перехресні стежки», адже в цій повісті все таки йшлося про національну ідею. Я не міг все прямо написати, але мені йшлося про те, що тут Франко підкреслює важливість не тільки робітничого класу, а й селянства та інтелігенції, а крім того ще й священників. До того ж, була ще одна важлива річ. У 1956 році на з’їзді Хрущов виступав із викриттям культу особи Сталіна. У зв’язку з цим, треба було уточнити, наприклад, такий момент, що перемогти соціалізм можна не обов’язково збройним повстанням, а й мирним шляхом. І ця ідея була справді ближча до Франка. Тож загалом це було дуже доречно на той час, адже говорячи про «Перехресні стежки», можна було сказати щось про народ, про Галичину, про її своєрідність і про те, що варто допомагати саме селянству», – сказав Микола Ільницький і додав, що зацікавлення «Перехресними стежками» зумовлене ще й тим, що «ця повість така близька власне Франку, бо ці ж перехресні стежки пройшов і він сам, переходячи й еволюціонуючи від ідей соціалізму до національної ідеї».
Детально автор розповів також про свою статтю, яка дала назву книзі, – «Ґете і Франко: антиномія природи і духу». «Мої статті часто починаються з якоїсь невеличкої ідеї, дрібниці, яка обростає новими образами, враженнями і розширюється до якоїсь мікроконцепції. Власне так народилася моя стаття «Ґете і Франко: антиномія природи і духу». Антиномія – це два протилежні поняття, які можна доказувати лише чистим розумом, але практично довести їх неможливо», – пояснив Микола Миколайович і розповів про те, як, осмислюючи ідеї Канта, шукав спільні риси у текстах Франка («Смерть Каїна») та Ґете («Фауст»), які, на його думку, можуть дати ключ до розуміння антиномії природи і духу. При цьому, відповідаючи на питання про те, що було найскладнішим в осмисленні Франка, дослідник зізнався, що досі не вирішив для себе тих проблем, що й Франко, зокрема тих, що стосуються розуміння конечності чи безмежності природи та людського духу, і вважає, що ці та інші питання потрібно пізнавати і розкривати все життя.
Насамкінець автор поділився тим, що розповів про дослідників, які найбільше вплинули на нього як на франкознавця. «Найбільший вплив на мене здійснив, мабуть, Микола Зеров зі своєю статтею «Франко-поет». Вона, на мою думку, є найбільш ґрунтовною, щоправда, він мав дуже добрих попередників, таких, як Микола Євшан, який, по суті, визначив етапи внутрішнього розвитку Івана Франка у своїй статті про Франка-поета. Із пізніших дослідників можу відзначити період неокласиків, який дав найкращі зразки дослідження і пізнавання Франка. Це, зокрема, Михайло Драй-Хмара і Павло Филипович», – розповів Микола Миколайович.
Після виступу Миколи Ільницького всі охочі мали змогу поставити питання авторові та обговорити окремі аспекти його праці. Своїми міркуваннями з приводу книги Миколи Миколайовича поділилися, зокрема, відома франкознавиця, завідувачка кафедри філології гуманітарного факультету УКУ та авторка передмови до книги Миколи Ільницького Ярослава Мельник, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського університету Михайло Гнатюк, директор Інституту Івана Франка НАН України, член-кореспондент НАН України Євген Нахлік, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз, літературознавці та викладачі Університету Ростислав Чопик, Микола Легкий та інші.
