У час трагічного воєнного лихоліття, яке переживає сьогодні українська земля, поборюючи російські полчища варварів, надійшла сумна звістка про непоправну втрату для українського народу та національної культури: увечері, 29 січня 2023 року на 94-ому році життя відійшов у Вічність видатний український поет, перекладач, літературознавець, літературний критик, публіцист, мемуарист, громадсько-політичний діяч, дипломат, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Герой України, випускник філологічного факультету і Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка Дмитро Васильович Павличко.
Його вибухова та діяльна натура заворожувала. Часто здавалося, наче в ній вирувала вулканічна магма, енергія блискавиць і громів. Водночас у Павличкових натхнених рядках звучав не лише громадянський пафос, але й неповторний задушевний ліризм, узатишнений досвідним, глибоко пережитим філософізмом. Багатьма талантами обдарувала природа «сина простого лісоруба», але найбільший із них йому було дано для того, аби явити світові неповторне поетичне слово, яке сповнює душу «пахощами хвої», почуттями любові й ненависті, захоплення й протесту, тривожними засторогами й уболіваннями за рідну мову, народ, культуру, духом творчого неспокою та наполегливого пошуку, роздумами про життя і смерть.
Життєва і творча доля Дмитра Павличка була позначена численними зблисками героїчних рішень, несподіваних вчинків і щирого патріотичного чину. Всі ми щиро захоплювалися його неординарною особистістю, ушановували як одного з найяскравіших творців сучасної національної культури, глибокого знавця української та світової історії, літератури й мистецтва, знакового громадського й політичного діяча, висловлюючи щиру вдячність за рідкісний дар самопосвятного служіння мистецтву Слова, українській національній справі, за вміння відважно і правдиво ошляхетнювати світ доброчесністю і незламністю духу.
Знаково, що визначальною віхою у становленні поета-шістдесятника був саме Львівський університет, де Дмитро Васильович навчався на філологічному факультеті, який закінчив 1953 року. Перший літературний виступ Дмитра Павличка теж відбувся в академічному середовищі Львівського університету, вірш «Дві ялинки» було опубліковано в університетській газеті 1 січня 1951 року. Згодом народяться нові твори, які стануть візитівкою поета – перша збірка «Любов і ненависть» (1953), за яку поетові присудили Шевченківську премію, поезія-пісня «Два кольори», яку цензура початково потрактовувала як гімн ОУН із апологією червоно-чорного стягу, майстерні сонети, знаменитий антисталінський сонет «Коли помер кривавий Торквемада» та багато інших творів.
Саме Дмитро Павличко 1962 року ініціював у Львівському університеті унікальну для тогочасного періоду національно-патріотичну подію – творчу зустріч із Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та Миколою Вінграновським. Завдяки підтримці видатного Ректора Університету Євгена Лазаренка зустріч стала символом українського національного відродження й утвердила не лише поміж її учасників тверде переконання – Україна відбудеться як незалежна Держава!
Про рідний Університет Дмитро Павличко не забував і після здобуття Україною незалежності: видатний поет брав участь у презентаціях і численних творчих зустрічах, а також з великим задоволенням спілкувався із університетською молоддю…
Дмитро Васильович був знаковим творцем українського національного інтелектуального простору, а його творчий доробок назавжди залишиться невичерпним джерелом для становлення й духовного зростання свідомої української національної еліти. В історію українського державотворення Дмитро Павличко увійде як один із авторів Акту проголошення незалежності України та як особистість, яка безкомпромісно боролася за українське майбутнє, а в сучасний період нашої історії робила все можливе для того, аби Українська Держава посіла гідне місце у духовному та культурному просторі світу…
Вочевидь, поет дуже любив зимову пору року і, мабуть, тому напророкував свій останній подих на землі і крок у вічність у поетичній мініатюрі:
Подаруй мені, доле,
Сто літ і ще день.
Короткий зимовий день,
Сто літ – на працю,
На сто натхнень,
А на прощання –
Короткий зимовий день.
Академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка глибоко сумує з приводу смерті нашого видатного сучасника, великого гуманіста, подвижника національної ідеї та невтомного будівника Української Держави Дмитра Павличка. У глибокій скорботі й пошані до світлої пам’яті про Дмитра Васильовича низько схиляємо голови і висловлюємо найщиріші співчуття його рідним, близьким і колегам.
Вічна пам’ять…
Від імені академічної спільноти –
Ректор Володимир Мельник