У п’ятницю, 23 жовтня 2020 року, відбулася ХХХIV щорічна наукова франківська конференція «Серця твою почують давню силу…»: Франкові виміри національної ідентичности».
У програмі конференції було заявлено 49 виступів, які оргкомітет погрупував у двох секціях – «Проблема національної ідентичности у творчій спадщині Івана Франка» та «Іван Франко: тексти і контексти». На жаль, позаяк у зв’язку із коронавірусною пандемією та карантинними обмеженнями організатори змушені були перевести проведення конференції в онлайн-режим, то не всім охочим поталанило виступити. Щоправда, незважаючи на незвичний формат конференції, учасники навряд чи відчули якийсь дискомфорт під час безпосереднього виступу чи активної співучасті в обговоренні доповідей.
Як і годиться, оргкомітет конференції заздалегідь розіслав програмки, а також адресні покликання для учасників, щоб ті безперешкодно могли приєднатися до участі в конференційних дебатах. Отож-бо конференція розпочалася вчасно і без надмірної метушняви, яку можна спостерігати під час традиційного проведення наукових форумів (у процесі прийняття й реєстрування учасників тощо).
У першій секції конференції («Проблема національної ідентичности у творчій спадщині Івана Франка») під керівництвом професора Святослава Пилипчука були виголошені більшість (близько 15-ти) із заявлених 24 доповідей і за досить-таки чіткими хронометражними вимогами: доповідачі намагалися бути якомога лаконічнішими, чіткими у викладі головних тез заявленої наукової проблеми. Так, професорка Богдана Криса актуалізувала погляд на творчість Іван Франка як на один із виразних дороговказів на шляху до модерної ідентичности, а професорка Ярослава Мельник розповіла про своєрідні акценти ушанувального слова у час похоронів українського генія. Чимало доповідачів зосередили увагу на теоретичній концептології Франкового розуміння національної ідентичності (Майя Мозер, Святослав Пилипчук, Михайло Гнатюк, Микола Легкий, Ігор Медвідь, Олена Луцишин), але здебільшого доповідачі аналізували заломлення ідентичнісної проблематики у творчій – художній і літературно-критичній, дискурсивній – практиці Івана Франка (Любомир Сеник, Марія-Мирослава Дерев’яна, Мар’яна Челецька, Ореста Мацяк, Алла Швець, Ольга Арішіна, Іван Теплий, Юрій Горблянський). Досить у своєрідний спосіб тему національної ідентичности промаркувала доцентка Лариса Бондар – через аналіз ініціальних (початково-звертальних) формул у Франковому епістолярії їй вдалося зробити численні вагомі історіософські й етноментальні спостереження та висновки. Конструктивно про історичну пам’ять та національну ідентичність у белетристичній творчості Франкового сина Петра виступила Наталія Тихолоз. У силу обставин не була озвучена проблема національно-патріотичної спекулятивної риторики у «ювілейному» франкознавстві, яку запропонував Богдан Тихолоз.
У другій секції «Іван Франко: тексти і контексти» учасники конференції озвучили доповіді, в яких були закцентовані світоглядна, контактологічна та інтерпретативна проблематика (Ольга Лучук, Оксана Франко, Андрій Франко, Ірина Роздольська, Віолетта Чернієнко, Соломія Вівчар, Ярема Кравець, Володимир Працьовитий, Михайло Зубрицький), перекладознавство та інтертекстуальність (Оксана Дзера, Тарас Лучук, Ольга Грабовецька), різноаспектні естетико-поетикальні критико-літературознавчі та художні Франкові пошуки (Мар’яна Гірняк, Василь Будний, Ірина Кметь, Володимир Працьовитий, Ярослав Гарасим, Христина Ворок), фольклористичні (Марія Гнатів) і мовознавчі аспекти (Любов Процак, Соломія Бук, Христина Пронь, Наталія Фарина) тощо. Відрадно, що онлайн-формат у цій секції також не обмежував можливостей для дискусій: часто 5-хвилинне обговорення доповіді, запропоноване у регламенті конференції, виливалося в півгодинний взаємообмін наукомісткими міркуваннями, спостереженнями, ідеями.
Детальніше з програмою конференції можна ознайомитися за посиланням.
Словом, чергова щорічна франкознавча конференція, на якій стрижневою була вкрай актуальна в Україні проблема національної ідентичности, всупереч численним викликам сучасності (тотальна трудова міграція, війна, пандемія), без сумніву, стала справжнім святом української філологічної науки, однією з важливих подій на шляху поступу сучасного франкознавства. Тому від імені оргкомітету висловлюємо щиру вдячність і безпосереднім учасникам конференції, і всім, хто сприяв успішному проведенню цього наукового форуму.
Проте в контексті магістральної теми франкознавчої конференції про ідентичність чомусь настирливо й безцеремонно відлунювали в голові слова Вагмана, одного з головних протагоністів (персонажів) Франкового роману «Перехресні стежки»: «Поки у вас, русинів, нема своїх дідичів і міліонерів, поти ви не є жаден народ, а тільки купа жебраків та невільників». Може, для наc, українців, настала саме та пора, коли потрібно й життєво важливо дослухатися до цієї промовистої підказки й узяти в актив власних задумів, думок і починів…