Історія Університету

20 січня 2011 року виповнюється 350 років з дня заснування Львівського національного університету імені Івана Франка.

Історія створення Львівського університету сягає витоками ХVІІ ст.

У ХVІ – ХVІІ ст. центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан та духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки і шкільництва. Найдавнішим в Україні було Успенське ставропігійське братство у Львові, яке стало визначним українським культурним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчались церковнослов’янська, грецька, латинська і польська мови, математика, граматика, риторика, астрономія, філософія та інші дисципліни. Члени Львівського братства планували навіть перетворити свій «гімнасіон» (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Ставровецький, Іван Борецький та ін.

До середини ХVІІ ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром. Українська молодь змушена була здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших європейських університетів.

Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно ті самі права університету, якими користувався Краківський університет. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з’явились у Львові ще наприкінці ХVІ ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини ХVІІ ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась покровительством і підтримкою польських магнатів. Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август ІІІ у 1758 р. затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.

Університет складався з двох відділів (факультетів) – філософського і богословського (теологічного). Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для бажаючих продовжувати навчання.

Історичні джерела засвідчують, що у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині ХVІІІ ст. кількість студентів збільшилося до 700 осіб, викладачів – до 15-17. Поляки становили 75% студентів, решту були українці та представники інших етнічних груп.

Навчальний процес у Львівському університеті проводився за програмою єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці ХVІ ст.; помітні зміни у цю програму стали вноситись лише в середині ХVІІІ ст. На відділі філософії, головним чином вивчали філософську систему Аристотеля, яка була сукупністю логіки, фізики й метафізики; у складі фізики розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики – питання психології та етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову та ін. На відділі філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало чотири роки. Тут проходили історію церкви, Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову. Всі університетські дисципліни викладали професори.

У середині і другій половині ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком наукових знань, зокрема природничих наук, сталися зміни у навчальному процесі університету. У 1744 р. було відкрито кафедру математики, яку очолив Ф.Гродзіцький – автор підручника з архітектури і математики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію, як окремі предмети. Тут працювали відомі вчені: історик К.Несєцький, математики Ф.Гродзіцький і Т.Секержинський, письменник Г.Пірамович, громадський діяч, поет, письменник і філософ І.Красіцький. Випускниками університету були такі відомі люди, як І.Гізель, М.Слотвинський, Я.Богомоловський та багато інших.

Після розпуску у 1773 р. ордену єзуїтів було закрито і Львівський університет. Однак незабаром ряд підрозділів єзуїтської академії стали підвалинами Йосифінського університету у Львові.

У 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. З метою централізації і германізації багато національної держави уряд імператора Йосифа ІІ велику увагу приділяв освіті, в тому числі вищій. У Львові передбачалось створити університет. Заміщення викладацьких посад на кафедрах мало відбуватися шляхом конкурсу, з допущенням кандидатів без урахування віровизнань та національної належності.

Університетові було передано приміщення колишнього ордену тринітаріїв при Краківській вулиці. Урядовим рішенням від 17 червня 1784 р. визначено персональний склад викладачів та бюджет університету. У жовтні цього ж року видано диплом та інструкцію для університетської адміністрації. У дипломі вказувалося, що Львівський університет створюється у складі чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. Урочисте відкриття університету відбулось 16 листопада 1784 р.

У період між 1805 і 1817 роками у Львові на базі університету діяв ліцей. Це було пов’язано з реформою вищої освіти в Австрійській державі. Аналіз свідчить, що більшість дисциплін і надалі викладали в університетському обсязі, функціонували ті ж факультети.

Вищим органом управління університетом був сенат (консисторія). До його складу входили ректор, декани та сеньйори (найстарші за віком і стажем професори). Сенат вирішував найважливіші питання, які стосувались загального керівництва університетом. Всі інші справи вирішували декани, що одночасно були директорами факультетів. Слід зазначити, що університет мав певну автономію.

Підготовкою до вступу в університет займалася гімназія, створена у 1784 р. Навчання у ній німецькою і латинською мовами тривало 5 років. Усі студенти університету перші три роки навчалися за програмою філософського факультету, який був загальноосвітнім, підготовчим. Після закінчення філософського факультету студенти або продовжували навчатись на ньому з метою поглиблення своїх знань у галузі окремих наук, або переходили на один з вищих факультетів – юридичний, медичний чи теологічний, навчання на яких тривало чотири роки. Навчальний процес відбувався латинською, польською та німецькою мовами. В 1825 р. було відкрито кафедру польської мови і літератури.

У 1787 р. при теологічному факультеті функціонував studium Ruthenum – українські («руські») курси з дворічним навчанням українською мовою. Вони діяли до 1806 р. Зі Львівським університетом перших десятиліть ХІХ ст. пов»язані імена видатних діячів українського національного відродження: Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Юрія Венеліна (Гуци).

Фізичну науку в другій половині ХУІІІ – першій половині ХІХ ст. у Львівському університеті репрезентували професори Франц Гюсман, Ігнацій Юзех Мартинович, Антон Гільтенбранд, Іван Земанчик, Антон Глоіснер, Август Кунцек та Олександр Завадський, але лише деякі з них мали науковий доробок на ниві фізичної науки. Зокрема, проф. І.Ю.Мартинович (1755–1795) написав двотомний підручник з експериментальної фізики. Відомий вчений 80-х років ХVІІІ ст. Ф.Гюсман (1741–1806) видав у Відні двотомний опис віку землі з точки зору фізики. Виходець із Закарпаття Іван Земанчик багато зробив для збільшення кількості обладнання фізичного кабінету. Проф. А.Кунцек (1795–1865) , що цікавився, крім фізики, ще й астрономією, викладав математику і класичну філологію, написав сім наукових праць і підручників (наприклад, «Вчення про світло», «Популярна астрономія», «Популярний виклад з метеорології» та ін.).

Першим професором хімії і ботаніки у Львівському університеті був Бурхардт Зацберт Шіверек (1742–1807). Основні заслуги Б.Шіверека – дослідження мінеральних вод Передкарпаття та заснування ботанічного саду.

Одним з перших фахових математиків в університеті був Франц Кродеш (1761–1831), який написав підручник з математики. Посібник «Елементи чистої механіки» приніс славу видатному австрійському математику Леопольду Шульцу фон Страшніцькому (1803-1852), що викладав в університеті у 1834–1838 рр. «Натуральну історію», тобто природознавство викладав в університеті проф. Бальтазар Гаке (1740–1815). Він став піонером в галузі геологічної науки в Галичині.

У сфері філософії в зазначений період на найбільшу увагу заслуговує Петро Лодій (1764–1829). Його перу належать підручники «Метафізика» та «Логічні настанови». Низку праць з філософії написав також чех Ігнац Ян Гануш (1812–1869). Першим професор історії в університеті став Людвік Едвард Ценмарк (1753–1814). Він був також спеціалістом у галузі допоміжних історичних дисциплін і видав з цієї проблематики посібник. Першим професором допоміжних історичних дисциплін став Готфрід Уліх (1743–1794), який заснував у Львові читальню, написав підручник з дипломатії і нумізматики, був автором цілої низки праць з історії. Дуже популярним серед студентської молоді був професор загальної історії та історії Австрії Йосиф Маус (1778–1856).

Класичну філологію у відновленому в 1784 р. університеті викладав Віктор Вацлав Ган (1763–1816), який крім проблем мовознавства цікавився і проблемами естетики, видав двотомну збірку власних віршів, написав кілька робіт з історії літератури. Серед мовознавців на увагу заслуговують також професори Ігнат Поллак (1785–1825) та проф. Леопольд Умляух (1757 – дата смерті невідома).

20–30-х роках ХІХ ст. пожвавилися дослідження в галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Вихованець університету І.Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови, видану у 1829 р. Її передмова «Відомість о руськім язиці» містила стислий огляд історії України, визначала українську мову як самостійну серед східнослов’янських мов. Професор Львівського університету І.Лаврівський уклав шеститомний українсько-польсько-німецький словник, переклав польською мовою «Повість временних літ». Значний внесок у вивчення історії рідного краю зробив проф. М.Гриневецький. Він збирав першодруки та інші пам’ятки старовини.

Юридична наука того часу у Львівському університеті опиралась на так звану історичну школу права. Видатним спеціалістом у галузі цивільного права був проф. Йосиф Вінівартер, який у Львові працював з 1806 по 1827 рік і видав кілька наукових праць.

Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події польського національно-визвольного повстання 1830–1831 рр. та особливо революції 1848 р., активну участь у яких брала студентська молодь. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова бібліотека, яка вже тоді нараховувала понад 51 тис. томів. Згоріли цінні рукописи. Повністю вийшло з ладу університетське обладнання, через що тривалий час не можна було розпочати заняття.

Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет містився у будинку на вул. Миколая (нині вул. Грушевського). У 1891 р. за проектом архітектора Ю.Браунсойна на вул. Длугоша (нині вул. Св. Кирила і Мефодія) було зведено окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного і фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а у 1897 р. –корпусу для фізичного інституту. У 1905 р. було споруджено приміщення для університетської бібліотеки.

Вищим керівним органом університету того часу був академічний сенат у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. У компетенції сенату були такі питання університетського життя, як навчальний процес, наукова робота, присудження вчених ступенів, адміністративні справи.

Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний. Юридичний факультет був провідним в університеті, як за кількістю студентів та викладачів, так і за державними пріоритетами. У листопаді 1891 р., після тривалих зволікань, австрійський імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про відкриття медичного факультету, що й відбулося урочисто 9 вересня 1894 р.

Кожен із чотирьох факультетів керувався колегіальним органом – радою професорів факультету, або колегією, до якої входили декан, продекан, всі професори і два виборні представники від доцентів.

Кафедр у сучасному розумінні цього слова, не було, поняття кафедра пов’язувалося з особою професора, що читав певний курс лекцій. Проте в університеті діяли наукові заклади, або інакше інститути, які приблизно відповідають сучасному поняттю про кафедру чи кабінет. В інститутах відбувалися практичні та семінарські заняття, вони мали постійні приміщення, обладнання, бібліотеки та обслуговуючий персонал. У вересні 1894 р. було утворено університетський архів, йому передано всі справи і книги, видані до 1848 р.

Педагогічний персонал Львівського університету складався з професорів, приват-доцентів, асистентів і лекторів. Право викладання в університеті, або доцентуру (venia docendi) можна було отримати лише після здобуття звання доктора, проходження габілітації та затвердження Міністерством освіти у Відні. Кількісний склад викладачів університету постійно збільшувався. Якщо в 1850/51 навч. році було всього 27 викладачів, то вже у 1913/14 навч. році – 169. Студентство Львівського університету теж поділялось на певні категорії: звичайні студенти (ординарні), надзвичайні студенти (екстраординарні) та вільні слухачі. Як звичайно, вільнослухачами були жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами. У 1851 р. в університеті навчалось 699 студентів (з них на юридичному факультеті 302 особи, філософському – 89, теологічному – 308), у 1890/91 навч. році їх було вже 1255 (відповідно по факультетах: 683, 189, 358 осіб), у 1900/01 – 2060 студентів (юридичний факультет – 1284 особи, філософський факультет –309, медичний факультет – 127 і теологічний факультет – 340), а в 1913/14 навч. році – аж 5871 студент (відповідно: 3493, 1229, 971 і 358 осіб).

Протягом другої половини ХІХ ст. тривала боротьба за право відвідування університетських студій жінками. У 1897 р. жінкам було дозволено навчатися на філософському факультеті, а в 1900 р. – на медичному факультеті та відділі фармацевтики. Жінки неодноразово вимагали дозволити їм навчатися на юридичному факультеті, але уряд не йшов їм назустріч.

Навчання в університеті для переважної частини студентів було платним. Зовсім не платили за навчання студенти теологічного факультету. На світських факультетах такими пільгами користувалася лише частина студентів (студенти, які подавали свідоцтво про бідність і успішно складали семестрові колоквіуми). Крім плати за навчання, студенти сплачували таксу за імматрикуляцію (урочисте прийняття в студенти), платили за іспити, колоквіуми, семінарські заняття, за право користування бібліотекою тощо.

Були і студентські стипендії. Стипендійний фонд складався в основному з пожертвувань приватних осіб. Найбільш відомими були стипендійні фонди імені Кароля Людвіка, Ю.Словацького, Цалевича, Гаєцького та ін. Студенти мали гуртожитки, проте кількість місць у них була обмеженою.

На юридичному, філософському і теологічному факультетах навчання тривало чотири роки, на медичному – п’ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету – два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (з 1 жовтня до 20 чисел березня) та літній (кінець квітня – кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін. До 70-х років ХІХ ст. навчання на всіх факультетах відбувалось в основному німецькою мовою, на теологічному – латинською; кілька дисциплін читали українською та польською мовами. 27 квітня 1869 року польська мова спеціальним розпорядженням імператора була визнана як офіційна в цілому краю – поступово відбувалася полонізація Львівського університету. У 1870 р. польською мовою викладали 13 предметів, німецькою – 46, латинською – 13 і українською – 7. 4 липня 1871 р. імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про скасування обмежень на читання лекцій польською і українською мовами на юридичному і філософському факультетах. Уже в 1906 р. польською мовою читали 185 предметів, німецькою – 5, латинською – 14 і українською – 19.

У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко – всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як «титан праці».

Студентські роки у нашому навчальному закладі у другій половині ХІХ–на початку ХХ ст. провели такі в майбутньому відомі вчені, письменники, громадські діячі, як М.Павлик, О.Терлецький, В.Навроцький, О.Маковей, Ю.Пузина та ін.

Наукове життя Львівського університету другої половини ХІХ– початку ХХ ст. зазнало чималих змін. Запроваджувалось викладання нових дисциплін, створювались нові кабінети, лабораторії тощо. Викладачі університету написали підручники та навчальні посібники, виконували цінні наукові дослідження, переважно з природознавства.

У галузі фізичних наук можна назвати професорів Віктора П’єрра (Піерре), Войцеха Урбанського, Алоізія Гандля, Томаша Станецького, Ігнація Закшевського, Мар’яна Смолуховського та ін. Зокрема, проф. В. П’єрр упорядкував і збагатив матеріальну базу фізичного кабінету, (був знищений у 1848 р.) В.Урбанський опублікував двотомний підручник «Наукова фізика». У 1879 р. професор експериментальної фізики Т.Станецький (1826–1891) – автор багатьох підручників фізико-математичного профілю для гімназій. З 1899 р. в університеті працював фізик зі світовою славою М.Смолуховський (1872-1917). Основними його працями львівського періоду є «Середній рух газових молекул і його зв’язок з теорією дифузії», «До кінетичної теорії броунівського молекулярного руху і суспензії».

Представниками математичної науки у Львівському університеті були професори Ігнацій Лемох, Вавжинець Жмурко, Юзеф Пузина, Вацлав Сєрпінський, Зигмунт Янішевський. З праць цих професорів науковий інтерес становили підручники практичної геодезії з основами маркшейдерства І.Лемоха, «Виклад математики» В.Жмурка, двотомна «Теорія аналітичних функцій» Ю.Пузини та ін.

Першу кафедру хімії було відкрито у Львівському університеті у 1801 р. Відомими хіміками цього періоду були професори Броніслав Радзішевський (1838–1914), проф. Станіслав Опольський (1886–1919) – автор цінного підручника з органічної хімії, Броніслав Ляхович – завідувач кафедри неорганічної хімії з моменту її заснування у 1894 р. до 1903 р., Станіслав Толочко.

Геологічні науки були введені у перелік обов’язкових предметів на філософському факультеті у 1851 р. В 1852 р. було відкрито мінералогічний музей, у 1864 р. засновано кафедру мінералогії. Її очолював до 1868 р. засновник сучасної петрографії, автор «Підручника петрографії» Фердинанд Ціркель (1838–1912).

На початку 80-х років ХІХ ст. в університеті було створено кафедру географії, яку очолив проф. Антоній Реман (1840–1917), відомий працями з фізичної географії Карпат. Значний вклад у розвиток географічних наук зробили Євгеніуш Ромер (1871–1954), український географ С.Л.Рудницький (1877–1937).

Першим докторантом Антонія Ремана був українець Григорій Величко (захистив докторську дисертацію у 1889 р.).

У 1852 р. на базі кафедри натуральної історії було створено дві кафедри – зоології та ботаніки. Розвиток зоології в університеті пов’язаний головним чином з іменами видатного вченого Бенедикта Дибовського (1833–1930) – автора понад 350 наукових праць, проф. Юзефа Нусбаум-Гіляровича (1859–1917) – засновника польської школи еволюціоністів.

Значного розвитку досягла львівська історична наука. Засновником львівської історичної школи був Ксаверій Ліске (1838–1891). Помітне місце серед істориків львівської школи посідавТадеуш Войцеховський (1833–1919), історик права Освальд Бальцер (1858–1933), Броніслав Дембінський (1858–1939), Людвіг Фінкель (1858–1930) – автор тритомної «Бібліографії польської історії» та «Історії Львівського університету». Новоствореною кафедрою загальної історії і історії країн Східної Європи з 1894 по 1914 рр. завідував М.Грушевський (1866–1934) – один з найвидатніших істориків України, автор 10-томної «Історії України-Руси», сотень праць з історії, історії літератури, історіографії, джерелознавства, творець української історичної школи.

Юридична наука в другій половині ХІХ ст. перейшла від вузького практицизму до поглибленого вивчення історико-правових і філософських дисциплін. З 1862 р. починають працювати такі дві кафедри з українською мовою викладання: цивільного права, кримінального права і процесу. Славу Львівському університету принесли вчені-юристи Тадеуш Пілят, Ернст Тіль, Олександр Огоновський, Маврикій Алергант, Олександр Долівський, Марцелій Хлямтач, Станіслав Шаховський, Пшемислав Домбковський, Юліан Макаревич, Станіслав Дністрянський та ін.

Українську філологію викладають в університеті з 1848 р., коли кафедру «Руської філології» очолив Яків Головацький (1814–1888), автор праць «Граматика руського языка» та «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». У 1849 р. Я.Головацького було призначено ректором університету. Продовжили справу Я.Головацького Омелян Огоновський, найбільшим досягненням якого була шеститомна «Історія літератури руської», О.М.Колесса, Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький.

Історія полоністики в університеті пов’язана з іменами професорів Антонія Малецького (1821–1913), Романа Пілята (1846–1906), Вільгельма Брухнальського (1859–1938), Костянтина Войцеховського (1872–1924), Броніслава Губриновича (1870–1933), Ю.Калленбаха, Ю.Кляйнера, В.Гана та ін.

Великі традиції мала у Львівському університеті класична філологія. На цій кафедрі до 1918 р. працювали такі видатні вчені зі світовим ім’ям, як Людвік Цвіклінський (1852–1942), Броніслав Кручкевич (1849–1919) та Станіслав Вітковський (1866–1950). Завдяки їм Львів став визначним видавничим центром у галузі класичної філології. Лекції з романської філології почали читати з 1918 р.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була захоплена Польщею. Міністерство віровизнань і освіти Польщі вже 18 листопада 1918 р. спеціальним розпорядженням оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку, і присвоїло йому ім’я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання у навчальному закладі стала тільки польська, лише на теологічному факультеті окремі дисципліни читалися латинською мовою. Кафедри з українською мовою викладання були закриті. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді було обмежено доступ до навчання в університеті.

Керівництво університетом відбувалося на основі Статуту університету (Статути 1924, 1929 і 1934). Керівним органом залишився академічний сенат на чолі з ректором. До 1924 р. університет складався з чотирьох факультетів. Розпорядженням Міністерства від 31 жовтня 1924 р. філософський факультет було поділено на два окремі факультети: гуманітарний і математично-природничий. На початку 20-х років ХХ ст. в університеті було 55 кафедр, 19 відділень, 6 клінік, 2 поліклініки, факультетська бібліотека, наукова бібліотека з університетським архівом, ботанічний сад.

Водночас в університеті не було жодної кафедри з українською мовою викладання, жодного професора української національності. Лише в 1933 р. право викладання отримав доцент І. Свєнціцький. У 1928/29 навч. році було відкрито кафедру «Руської філології», якою керував професор Я. Янів.

За кількістю студентів Львівський університет був одним з найбільших у Польщі. З 1919/20 до 1937/38 навч. року їхня кількість збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Було запроваджено принцип «numerus clausus», згідно з яким українці мали обмеження при вступі в університет (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %). Навчальний рік розпочинався 1 жовтня і закінчувався 30 червня, він поділявся на 3 частини, або триместри.

23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який став головним корпусом університету.

У 20-30 роках ХХ ст. у Львівському університеті значних успіхів досягла математика. Тут викладали такі вчені-математики, як Вацлав Серпінський, Гуго Штейнгауз, Станіслав Рузевич, з 1920 р. – Євстахій Жилінський, з 1922 р. – Стефан Банах, з 1927 р. читали лекції Владислав Ніклібор і Юлій Шаудер, з 1929 р. – Стефан Качмаж, з 1934 р. – Владислав Орліч, з 1936 р. – Герман Аусрбах і Станіслав Мазур. Ці математики створили міцний науковий колектив, відомий як «львівська математична школа». ЇЇ керівником вважається Стефан Банах (1892–1945), автор праці «Теорія лінійних операцій полів».

Фізичну науку у визначений період репрезентували професори Роман Негруш, Станіслав Лорія, Леопольд Інфельд, Войцех Рубінович та ін. У галузі астрономії працював з 1932 р. професор Є.Рибка, який очолював астрономічну обсерваторію. На ниві хімічної науки відзначались Станіслав Толочко, Володимир Ішебятовський, Віктор Кеемуля. Останній очолив створену у 1937 р. кафедру фізичної хімії.

Дальшого розвитку набула в університеті геологічна наука. У 1921 р. проф. З.Вейберг створив і очолив кафедру кристалографії, згодом цією кафедрою керував Людвік Хробак. У 1924 р. була створена кафедра мінералогії і петрографії, яку очолив проф. Ю.Токарський.

Географічна наука розвивалась під керівництвом відомого вченого Є.Ромера. В галузі економічної географії працював А.Ціргофер.

Дослідження з біології очолював проф. Я.Гіршль (1883–1951). Крім нього, в інституті зоології працювали Б.Фулінський (1881–1942), Г.Полюшинський, Я.Сембрат, Я.Кунце, Я.Носкевич, С.Пілявський, Л.Монне, Я.Романишин.

У 1926 р. кафедра порівняльної анатомії була перетворена в інститут, яким завідував проф. К.Квітнєвський (1873–1942).

З 1918 по 1924 рр. на кафедрі ботаніки працювали флорист І.Вільчинський і ботанік-географ та палеоботанік М.Когвара. З 1924 р. кафедру очолив С.Кульчинський. Напрямок наукової роботи в цей час, був головним чином флористичний (С.Кульчинський, С.Тольпа, М.Костинюк, Г.Козій). Досить відомим був професор фізіології рослин С.Кшеменєвський.

У міжвоєнний період були відкриті нові кафедри на медичному факультеті: кафедра біології (1920 р.), технології ліків (1932 р.), фармацевтичної хімії (1932 р.), охорони здоров’я та історії медицини (1930 р.), мікробіології (1936 р.).

Світове визнання здобули праці І.Бадіяна (1930–1937) у галузі цитології бактерій. Відомим дерматологом був І.Ленартович. У 1936 р. Н.Гонсьоровський організував і очолив кафедру мікробіології. Найславетнішим медичним мікробіологом був проф. Г.Вайгль (1883–1957). З 1922 р. кафедра біохімії працювала під керівництвом Я.Парнаса.

Далеко за межами Польщі була відома славетна львівсько-варшавська філософська школа, зачинателем якої був Казимир Твардовський (1866–1938). При Львівському університеті діяло Польське філософське товариство, яке розгорнуло широку видавничу діяльність. До львівсько-варшавської філософської школи належали вчені Я.Лукасевич, А.Тарський, І.Домбська, С.Лущевська, Г.Мельберг, Л.Хвістек, М.Боровський, Р.Інгарден, Л.Блаустейн та ін.

Історична наука була представлена іменами видатних учених Констянтина Хілінського (1880–1938), Яна Птасьніка (1876–1930), Еміля Модельського (1881–1966), Францішка Буяка (1875–1953), та багатьох інших.

У галузі історії права працювали професори О.Бальцер, П.Домбковський, доцент К.Кораній, у галузі цивільного права і процесу – проф. М.Аллерганд, К.Стефко, Е.Тілль, А.Долінський, у галузі кримінального права – Ю.Маркевич, в галузі міжнародного публічного права – проф. П.Ерліх.

Однією з провідних галузей була полоністика. Тут продовжували працювати Е.Кухарський та К.Колабушевський. Історія полоністики мовознавчого напрямку у цей період пов’язана з іменами Каліни, Кринського, Нітша, Улашина, Гартнера та частково Р.Пілята та В.Брухнальського. До найбільш цінних праць цього періоду можна віднести книгу Г.Гартнера (1892-1935) «Граматика сучасної польської мови».

Українську філологію в університеті представляв проф. Я.Янів, класичну філологію – проф. С.Вітковський та Р.Ганшинець (1888–1958), германістику – З.Черний.

У 1925–1935 рр. в університеті функціонували кафедри арабської, староєврейсько-арамейської, турецької, монгольської, індійської, іранської філології та історії Сходу. Відомими орієнталістами та мовознавцями були проф. М.Шарр, проф. З.Смогоршевський, проф. В.Котвіч, проф. Г.Блатт, А.Таваронський та Ю. Курилович.

За статтями таємного протоколу до угоди СРСР з Німеччиною від 23 серпня 1939 р. Західна Україна потрапила в зону впливу Радянського Союзу. 22 вересня у Львів увійшли радянські війська. 26 жовтня 1939 р. у Львові зібралися маріонеткові Народні Збори Західної України, які проголосили запровадження Радянської влади.

У цей період радикальних змін зазнав і Львівський університет. Відповідно до Статуту про вищу школу СРСР проведено докорінну організаційну перебудову університету як вищого навчального закладу з безоплатним і вільним навчанням для всіх громадян. Теологічний факультет було ліквідовано, а медичний з фармацевтичним відділом реорганізовано в медичний інститут. У жовтні 1939 р. були створені нові кафедри: історії марксизму-ленінізму, діалектичного та історичного матеріалізму, політичної економії, української мови, української літератури, російської мови, російської літератури, історії СРСР, історії України, фізичного виховання. Поряд з забезпеченням високої професійної підготовки спеціалістів вони мали виховувати молодь на основі марксистсько-ленінської ідеології та матеріалістичного світогляду.

Вчена рада 2 грудня 1940 р. затвердила новий університетський статут, у якому зазначалось, що право вступу до університету мають усі громадяни незалежно від їхнього соціального походження, статі, раси та національності.

На роботу до університету були запрошені відомі вчені: історик літератури М.Возняк, літературознавець, фольклорист і поет В.Щурат, фольклорист і музикознавець Ф.Колесса, письменник, літературознавець М.Рудницький, історик І.Крип’якевич, математик М.Зарицький та інші. Сюди ж Народний Комісаріат освіти УРСР скерував 45 наукових працівників з Києва і Харкова. Ректором університету був призначений історик за фахом, доцент М.Марченко.

Указом від 8 січня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім’я видатного українського письменника і мислителя Івана Франка.

Університет 15 січня 1940 р. розпочав роботу за новими навчальними програмами на підставі схваленого статуту у складі п’яти факультетів: історичного, юридичного, філологічного (з відділами української мови та літератури, слов’янської філології, романо-германської філології), фізико-математичного (з відділами математики, механіки, фізики), природничого (з відділами біологічним, хімічним, географічним, геологічним). Новостворені колегіальні органи – вчена рада університету та ради факультетів – вирішували питання навчальної, методичної та наукової роботи, надавали наукові ступені і вчені звання. Основною навчально-науковою одиницею й надалі залишалася кафедра (1940 р. їх налічувалось 52), яка виконувала навчальну роботу, розробляла програми спецкурсів і спецсемінарів, організовувала наукову роботу.

Навчання в університеті тривало чотири роки на гуманітарних факультетах і п’ять років на природничих. У 1940 р. на історичному, філологічному, природничому та фізико-математичному факультетах запроваджено заочну форму навчання. При юридичному факультеті відкрито філіал Всесоюзного юридичного заочного інституту.

В університеті розпочалася наукова діяльність. Перша наукова сесія викладачів відбулася у січні-лютому 1941 р., а у квітні – перша студентська наукова конференція. У 1940 р. почала функціонувати аспірантура, до якої вступили 33 аспіранти.

Однак робота університету була зупинена з нападом Німеччини на Радянський Союз і вторгненням 30 червня 1941 р. гітлерівських військ до Львова. У перші ж дні 70 відомих учених університету, політехнічного та медичного інститутів були заарештовані, а після побоїв та знущань розстріляні в районі теперішньої вулиці Сахарова. Серед знищених окупантами були видатні вчені зі світовим ім’ям, зокрема Т.Бой-Желенський, Роман Лоншан де Бер’є, Маврикій Аллерганд, Генріх Ауербах, Станіслав Сак.

У 1942 р. німецька окупаційна влада закрила вищі школи в Україні. Окупанти грабували і нищили університетське майно. До Німеччини було вивезено обладнання кабінетів і лабораторій фізико-математичного і хімічного факультетів, бібліотеку кафедри фольклору та етнографії, яка налічувала 15 тис. томів. З наукової бібліотеки університету, в якій було зруйновано головний читальний зал, вивезено 20 тис. томів найцінніших книг, близько 5 тис. стародруків та інкунабул, 500 цінних рукописів.

Відновлення діяльності університету розпочалося відразу ж після звільнення Львова від гітлерівських військ. 30 липня 1944 р. в університеті відбулися збори, учасники яких – 127 викладачів і технічних працівників – звернулися до інтелігенції з закликом взяти активну участь у відбудові економіки, навчальних, культурно-освітніх закладів Львова.

Протягом другої половини 1944 р. і першої половини 1945 р. переважно силами студентів і викладачів було впорядковано приміщення на вул. Щербакова (тепер Грушевського), 4 (біологічний факультет), на вул. Ломоносова (тепер Кирила і Мефодія), 6 і 8 (хімічний та фізичний корпуси), відремонтовано наукову бібліотеку та гуртожитку на вул. Герцена, 7, частково відбудовано астрономічну обсерваторію і ботанічний сад.

Після більш ніж трирічної перерви 15 жовтня 1944 р. в університеті приступили до навчання 194 студенти 2-4 курсів. 226 студентів перших курсів розпочали навчання 1 листопада 1944 р. На перші курси студентів зараховували і після початку навчального року. Всього наприкінці березня 1945 р. в університеті навчалося 799 студентів. Відновилася робота навчально-методичних майстерень, астрономічної обсерваторії, ботанічного саду, наукової бібліотеки, геологічного та ботанічного музеїв.

У 1948 р. ректором університету був призначений відомий учений-механік професор Г.Савін. З 1951 до 1963 рр. університет очолював відомий учений-геолог, професор, член-кореспондент АН УРСР, згодом академік АН УРСР Є.Лазаренко. З 1963 по 1981 рр. ректором був учений у галузі електротехніки, професор М.Максимович, у 1981–1990 рр. – учений у галузі історії, професор В.Чугайов.

У повоєнний час структурні зміни в університеті тривали. У 1945 р. створено хімічний факультет у складі чотирьох кафедр. Наприкінці 1950 р. зі складу філологічного факультету – як окрема структурна одиниця виділяється факультет іноземної філології. Отже, всього в університеті діяло дев’ять факультетів. Водночас відкрилися нові кафедри, кількість яких збільшилась до 71. У 1953 р. на базі фізико-математичного факультету утворилися два нових: механіко-математичний і фізичний, а з 1975 р. – механіко-математичний факультет поділився на математичний та факультет прикладної математики і механіки.

У 1959 р. для викладання іноземних мов на неспеціальних факультетах створено загальноуніверситетську кафедру іноземних (англійської і німецької) мов.

Для підготовки працівників преси у 1953 р. у складі філологічного факультету було відкрито кафедру журналістики, а з наступного року організовано окремий факультет журналістики.

У 1966 р. на базі Львівської філії Київського інституту народного господарства засновано економічний факультет, у складі якого працювали такі кафедри: економіки, організації та планування народного господарства, фінансів, бухгалтерського обліку та статистики, математичних методів в економіці.

У 1975/76 навч. році університет налічував уже 13 факультетів. Цього ж навчального року розпочав роботу підготовчий факультет для іноземних громадян з кафедрами російської мови та природничих наук.

Збільшення кількості факультетів, кафедр, розвиток нових наукових напрямів, удосконалення навчальних процесів у зв’язку з науково-технічним прогресом потребувало розширення матеріально-технічної бази університету. У 1950/51 навч. році університет мав 12 навчальних будівель загальною площею 42,8 тис. кв. м, а в 1959–1962 рр. навчальна площа була збільшена за рахунок надбудови хімічного факультету на вул. Ломоносова. Наприкінці 50 – початку 60-х років університет одержав приміщення на вул. Січових Стрільців (колишня 17 Вересня), в яких розмістилися студентська бібліотека, юридичний і географічний факультети та кілька фізичних лабораторій. У 1966 р. університету передано будинок на Проспекті Свободи 18, у якому розмістився економічний факультет. У 1971 р. введено в дію новий навчальний корпус фізичного факультету на вул. Драгоманова. У 1984 р. на цій же вулиці університету передано ще один корпус. Навчальна площа університету у 1984 р. становила понад 55 тис. кв. м.

Один з найстаріших підрозділів університету – ботанічний сад. У 1957–1959 рр. розроблено генеральний план його розбудови. Тут було організовано два відділи: інтродукції і фізіології рослин. У 1970 р. ботанічний сад набув статусу наукової установи.

В організації навчального процесу та наукової роботи важливу роль відіграє наукова бібліотека університету. За повоєнні роки її книжковий фонд збільшився майже в 5 разів і у 1985 р. становив понад 2 700 тис. одиниць.

Розвитку навчальної, методичної та наукової діяльності університету сприяло створення в 1947 р. друкарні та видавництва, яке наказом міністра вищої освіти УРСР у квітні 1957 р. було реорганізоване в статутне видавництво Львівського університету і функціонувало як структурна одиниця університету до 1968 р. (згодом було реорганізоване у видавництво Видавничого об’єднання «Вища школа» при Львівському університеті, а з 1989 року виділилось у самостійне видавництво «Світ»). Велику видавничу діяльність розгортали факультети університету. Вже з 1948 р. були започатковані «Наукові записки» Львівського університету, які відображали стан наукової роботи на факультетах. З 1962 р. вони виходять під загальною назвою «Вісники Львівського університету» з зазначенням серії. Студенти також не стояли осторонь видавничої діяльності – було видано три студентські «Альманахи» (1954, 1956, 1958 рр.). Велика кількість навчальних посібників та методичної літератури друкується в машинно-офсетній лабораторії університету, створеній у 1959 р.

За післявоєнні роки в університеті склався висококваліфікований колектив науковців. За 1946–1965 рр. працівники університету захистили 53 докторські дисертації, а за 1965–1975 рр. – 52. За 1946–1975 рр. захищено 842 кандидатські дисертації. Про загальне визнання цінного внеску у розвиток науки свідчить обрання професорів університету академіками і членами-кореспондентами АН УРСР, присвоєння їм почесних звань. Зокрема, у 1948 р. дійсними членами АН УРСР були обрані професори О.В’ялов, Б.Гнєденко, Г.Савін, у 1958 р. – професор І.Крип’якевич. У 1961 р. дійсним членом АН СРСР став професор В.Соболєв. Серед випускників університету академіки НАН України О.Парасюк, Я.Підстригач, І.Юхновський, В.Панасюк, Р.Кучер, М.Бродін, Є.Фрадкін. В університеті навчалися такі відомі українські письменники, як Р.Братунь, Д.Павличко, Р.Іваничук, Р.Федорів, В.Лучук.

Протягом 50–60-х років на кафедрах і факультетах формувалися наукові колективи і закладалися основи наукових напрямів, зокрема, теорія пластичності і міцності, диференціальних рівнянь, теоретична мінералогія, фізико-хімічний аналіз металічних систем, франкознавство, слов’янознавство, народногосподарські ресурси і культура західних областей УРСР, історичні і культурні зв’язки слов’янських народів та інші, більшість з яких у наступні роки визначили наукове обличчя Львівського університету. Протягом 60–70-х років значно розширилась державна тематика наукових досліджень, координована АН УРСР, поступово входила в життя госпдоговірна тематика.

З року в рік збільшувалася кількість студентів, зарахованих на перший курс університету. Цьому сприяло створення нових факультетів, спеціальностей і спеціалізацій. У 1950 р. на перший курс навчання було зараховано 575 осіб, 1970 р.– понад 1100, 1985 р.– понад 1300 осіб. У 1947/48 навч. році розпочало роботу заочне відділення, що дало змогу здобувати вищу освіту без відриву від виробництва. У 1951–1953 рр. прийом на перші курси заочного навчання становив 300-325, у 1965 р. майже 1200 чол. У 1959 р. університет розпочав прийом студентів на вечірнє навчання за спеціальностями українська мова і література, історія, фізика, математика, хімія, у 1960–1962 рр. – правознавство, російська мова і література, англійська і німецька мови, біологія, в 1963–1965 рр. – радіофізика й електроніка, обчислювальна математика, біохімія, у 1966 р. – планування народного господарства і промисловості, бухгалтерського обліку, у 1970 р. – організація механізованої обробки економічної інформації. Прийом на перші курси вечірнього навчання в ті роки становив щорічно 300-350 чол. Набір на вечірнє навчання припинено у 1992 р.

З 1969 до 1996/97 навч. року при університеті функціонувало підготовче відділення, яке готувало молодь до вступу в університет. З 1971 р. працює інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. З 1989 р. в Інституті підвищення кваліфікації та підготовки кадрів здобувають другу освіту 5998 осіб. Інститут проводить підготовку фахівців з 11 спеціальностей.

Проголошення незалежності України – нова сторінка в історії нашого Університету. У 1990 р. очолив Університет професор, доктор фізико-математичних наук Іван Вакарчук. Відкриття нових факультетів та підрозділів – виконання масштабної програми реформ організації навчання у Львівському університеті. У 1992 р. започатковано факультет міжнародних відносин, філософський факультет; у 1997 р. – факультет доуніверситетської підготовки. У 1992 р. засновано Інститут історичних досліджень, який очолив доктор історичних наук Я. Грицак. З 1997 р. діють такі структурні підрозділи Університету – Правничий коледж, Центр гуманітарних досліджень, Інститут літературознавчих студій, Центр вивчення італійської мови і культури. Ще з 1978 р. триває співпраця з Львівською обласною Малою академією наук, у якій щороку навчається близько 1000 учнів. В університеті відбуваються заняття-лекції, семінари-практикуми, науково-дослідницька робота учнів під керівництвом учених, підсумкові конференції відділень Малої академії.

11 жовтня 1999 року Указом Президента України Львівському державному університету імені Івана Франка надано статус «національний».

Сьогодні Львівський національний університет імені Івана Франка є одним із провідних вищих навчальних закладів України та Європи. У структурі Університету функціонують 18 факультетів, Інститут післядипломної освіти, 3 коледжі, 7 науково-дослідних інститутів, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, Наукова бібліотека, 6 музеїв. Здійснюється підготовка фахівців відповідно до отриманих ліцензій за 16 галузями, 52 напрямами та 91 спеціальністю. Сьогодні в Університеті функціонує 130 кафедр, три з яких відкрито за останні роки.

У 2010 році відповідно до отриманих ліцензій розпочато набір студентів на нові напрями та акредитовано спеціальності. Починаючи з 2009-2010 навчального року розпочато підготовку фахівців за освітньо-професійною програмою магістр зі спеціальностей «Фізика», «Фізика твердого тіла», «Астрономія» із дворічним терміном навчання.

На факультетах та у коледжах Університету активно діє низка студентських громадських організацій – Профком студентів, студентське самоврядування, «Молода дипломатія» (факультет міжнародних відносин), студентський «Англійський клуб» (факультет іноземних мов), «Об’єднання студентів правників» та «Європейська асоціація студентів права» (юридичний факультет та Правничий коледж), «Студентське братство» та інші. Студентське самоврядування сформовано у 2005 році. Його виконавчий орган – Студентський уряд, який складається з 20 представників студентських рад факультетів. очолює Студентський уряд студент історичного факультету Роман Яцикович.

Виховна робота Університету ґрунтується на реалізації Концепції національного виховання студентської молоді та виконанні Програми культурно-мистецьких і виховних заходів Університету, у якій зазначено головні події, що відбуватимуться на загальноуніверситетському рівні та на факультетах і в коледжах.

У Центрі культури та дозвілля працює понад 10 мистецьких колективів і гуртків, 5 з яких є народними: Народна капела бандуристок «Зоряниця», Народна чоловіча хорова капела «Прометей», Народний камерний оркестр, Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош», Народний дівочий хор «Ліра». В Університеті функціонує Навчально-професійний театр «Просценіум», у якому створено необхідні умови для практичної підготовки митців сценічної діяльності.

На засіданні ректорату Львівського національного університету імені Івана Франка 5 липня 2010 року було ухвалено рішення про створення першої в Україні Лабораторії фольклористичних досліджень – дослідження і популяризація українських фольклорних традицій, формування відкритого електронного архіву фольклорних записів, зібраних під час навчальних практик, створення аудіо- та відеотеки фольклорних матеріалів.

З 2010 року в Університеті запроваджено нові навчальні плани, відповідно до яких студенти ІІ курсу вільно обирають гуманітарні дисципліни: психологію, етику, етику й естетику, теорію економічних відносин у природокористуванні, історію Львівського університету, історію європейського мистецтва, європейську цивілізацію, етикет і культуру спілкування, основи педагогіки та психології, історію філософії, культурний та національний феномен Львова.

Львівський національний університет славиться якісно високим рівнем підготовки фахівців і користується популярністю серед потенційних абітурієнтів. Улітку 2010 року до Університету було подано 24 711 заяв, із них: 23 165 на денну форму навчання, 1531 – на заочну форму навчання та 15 – до екстернату. У 2010 р. університетську спільноту поповнило понад 6 000 студентів і слухачів.

Навчальний процес у 2008-2009 році забезпечували 1708 штатних науково-педагогічних працівників, у тому числі 166 докторів наук, професорів, і 841 кандидатів наук, доцент (якість – 59%). У 2008/2009 навчальному році скеровано на стажування 294 викладачі, а саме: 1 проректора, 7 деканів, 30 завідувачів кафедр, 8 професорів, 157 доцентів, 15 старших викладачів, 76 асистентів і викладачів.

Призерами Всеукраїнської студентської олімпіади 2009/2010 навчального року стали 20 студентів (3 – І місце, 9 – ІІ місце, 8 – ІІІ місце). 21 студент став переможцем Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук (7 – І місце, 11 – ІІ місце, 3 – ІІІ місце). За відмінне навчання, успішну наукову роботу та громадську активність 44 студенти Університету отримують державні, обласні та іменні стипендії. У 2008 р. команда Львівського університету стала переможцем на Чемпіонаті світу зі спортивного програмування.

Велику роботу в організації Всеукраїнських студентських олімпіад і конкурсів проводять факультети механіко-математичний і прикладної математики та інформатики. У 2010 році вперше Всеукраїнську олімпіаду для студентів з англійської мови проведено на базі факультету іноземних мов.

В Університеті навчаються 860 аспірантів та 11 докторантів. Для їх ефективної роботи, а також роботи всіх науковців Університету важливою є можливість швидкої публікації одержаних наукових результатів. В аспірантурі Університету у 2008/2009 рр. навчалося 842 особи за 94 спеціальностями, з відривом від виробництва – 476 осіб. У 2008 році аспірантуру закінчила 91 особа стаціонарного навчання та 58 осіб заочного. Своєчасно захистили кандидатські дисертації 45 осіб, що складає 30,2%.

Львівський національний університет імені Івана Франка активізує свою діяльність і в книговидавничій сфері. Неодноразово наші видання отримували найвищі нагороди на різноманітних конкурсах. Так, книги Видавничого центру Університету стали переможцями конкурсу «Найкраща книга 17 форуму видавців» та одержали спеціальні відзнаки. В Університеті реалізовується програма «Підручник Львівського університету».

Львівський національний університет імені Івана Франка – один із найпрестижніших вищих навчальних закладів не лише України, а й Європи. Він гідно представляє українську академічну спільноту в світі. За перше півріччя 2010 року Університет відвідало понад 400 іноземних фахівців. Приблизно така ж кількість наукових і науково-педагогічних працівників нашого Університету перебувала в цей період у закордонних установах. Підписано 74 договори про співпрацю зі зарубіжними установами. Львівський університет разом із десятьма університетами європейських країн виборов наступний етап програми Євросоюзу «Еразмус – Мундус». За попереднім етапом програми впродовж трьох останніх років 123 студенти та аспіранти нашого Університету отримали стипендії для однорічного навчання в європейських навчальних закладах.

Львівський національний університет імені Івана Франка здійснює активну діяльність щодо підписання Хартії Європейських Університетів. У 2000 році наш Університет став співзасновником Європейського Колегіуму Польських і Українських Університетів (м. Люблін, Польща). Продовжено термін дії угод із університетом в м. Бельці (Молдова) та Краківською Педагогічною Академією (Польща).

Студенти географічного, історичного факультетів та факультету міжнародних відносин проходять навчальні практики в Польщі, Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії та Словаччині. Співробітники механіко-математичного, філологічного, хімічного факультетів, факультету міжнародних відносин і прикладної математики та інформатики працювали у вищих навчальних закладах Польщі, Колумбії, Франції, Швейцарії, Австрії на викладацькій роботі за контрактами. Завдяки наданим Австрійським центром місячних стипендій 10 фахівців Університету відвідали вищі навчальні заклади Австрії, а за договорами між Львівським та Варшавським і Вроцлавським університетами наукове стажування пройшли понад 48 співробітників Університету. Багато випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах США, Польщі, Німеччини, Австрії, Великої Британії, Франції. Щорічно за грантом американського уряду та сприянням Канзаського університету проводиться Літня школа для американських студентів, які проходять у нашому Університеті шеститижневе стажування з української мови та історії України.

23 червня 2010 р. у Дзеркальній залі Університету відбулася нарада щодо впровадження інклюзивної освіти. Молоді люди з особливими потребами мають право на здобуття вищої освіти в Україні, що є основою інтеграції та їхньої соціальної адаптації. Зважаючи на це, увагу закцентовано на забезпеченні доступу до якісної освіти для людей з особливими потребами. У головному корпусі Університету (вхід з вул. Костюшка) встановлено автоматичний пандус для комфортного пересування людей з особливими потребами.

Сьогодні університетська спільнота – на порозі святкування 350-річного ювілею. Зважаючи на особливу роль Львівського національного університету імені Івана Франка у зміцненні та розбудові української державності, розвитку національної освіти, науки, культури й духовності, формуванні національної еліти, Президент України Віктор Ющенко у 2008 р. видав Указ «Про відзначення 350-річчя Львівського національного університету імені Івана Франка», яке відбудеться наступного року. Сьогодні надзвичайно активно відбувається підготовка до святкування ювілею. Заплановано запросити десятки знаних випускників, вчених зі світовим ім’ям, політиків з України та з-поза її меж. Планується видання наукової та науково-популярної книжної продукції під ювілейним логотипом.

За роки незалежності України Львівський національний університет імені Івана Франка став одним із найпрестижніших закладів нашої держави, здобув високий міжнародний авторитет, став потужним науковим осередком.

На фронтоні головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка – гасло: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни – окраса Батьківщини»). Колектив наполегливо працює для того, щоб реалізувати цю ідею. Перетворення нашого Університету в сучасний європейський навчальний заклад зі збереженням здобутків і утвердженням найкращих національних академічних традицій – головна мета нашої університетської спільноти.