Скільки років нашій планеті, чи завжди існували люди, що було тоді, коли ще не було нас, як все змінювалось і чи змінюється досі – відповідей на ці запитання не знайшлося б, якби не існувало палеонтології – науки, яка вивчає вимерлі організми, їхній спосіб життя та намагається відновити хід біологічної еволюції. Найцінніші матеріали для палеонтологічних досліджень поповнюють тисячі музеїв світу. А один із найдавніших палеонтологічних музеїв Європи розташований у Львові і є частиною структури Львівського національного університету імені Івана Франка.
Натискаючи на ручку одних із десятків дверей на геологічному факультеті, відвідувачі ще поки не знають, що за ними заховані не просто експонати, а портал у доісторичні часи та захоплива мандрівка лабіринтом з 6-ти залів, 72-ох вітрин та 16-ти фондових шаф.
«Так як кожна людина має свою біографію, так само й наша планета має власний життєпис. Він визначається за допомогою геологічного та палеонтологічного літопису. Геологічний літопис – це гірські породи, які формують земну кору нашої планети, а палеонтологічний – це органічні рештки, які можна знайти в цих породах. Наш музей містить понад 18 тисяч унікальних палеонтологічних експонатів, зразки організмів, які населяли нашу планету у різні історичні часи», – інтригує ще перед входом до музею його завідувачка Ярина Тузяк.
У структурі музею є шість відділів загальною площею 300 м2: систематичної палеонтології, історичної геології, регіональної палеонтології, біоти антропогену, палеоекології, монографічний відділ, а також триває підготовка до виставлення експозиції – палеонтологічні колекції фауни і флори околиць Львова.
Перший відділ, у який ми потрапляємо, переступивши поріг музею, – відділ систематичної палеонтології. Тут вітрини з експонатами демонструють еволюцію органічного світу від найпростіших організмів (одноклітинних) до значно складніших форм життя – багатоклітинних, хордових. Щодалі ми відходимо від дверей початку історії, то цікавішими, химернішими, різнобарвнішими стають скам’янілі істоти на полицях.
На відвідувачів чекають колекції губок, морських зірок, мушель з різних куточків світу та різних історичних епох. Посеред екземплярів, яким вже понад декількасот мільйонів років можна побачити і сучасні екземпляри, зібрані викладачами та студентами геологічного факультету під час польових етапів навчальних практик, конференцій. Зокрема, своїми хитромудрими переплетіннями та яскравими кольорами виділяються корали.
«Таку ж функцію, яку ліси виконують на суходолі планети, у царстві океанів і морів здійснюють корали. Також вони є своєрідними індикаторами чистих вод: у забрудненому середовищі корали не виживають. Тому, на жаль, у зв’язку із забрудненням океану, зараз ми спостерігаємо зменшення коралових рифів, що загрожує всій екосистемі підводного світу. Крім того, корали чутливо реагують на зміну температури і солоності. Показник нижче 18° С вбиває їх, а натомість – 23–29° С – це оптимальні температури для виживання коралів. Зниження солоності (опріснення водойм) також впливає на їхнє зникнення. Проте, варто зауважити, що науковці активно працюють над створенням штучних коралів, які трохи стабілізують ситуацію», – пояснює екскурсовод.
Варто зробити лише декілька кроків від однієї вітрини до іншої – і ми переносимось на мільйони років еволюції вперед – перед відвідувачами Палеонтологічного музею розгортається різноманіття давно закам’янілих решток молюсків усіх видів: черевоногих, двостулкових та головоногих. Цікаво, що ці істоти є дуже витривалими і можуть пристосовуватися до найекстремальніших умов довкілля. Так, за словами Ярини Тузяк, деякі види молюсків чудово почуваються в зонах гідротермальних джерел серединно-океанічних хребтів – так званих чорних курцях, вода яких насичена сполуками металів та сірководню, а температура досягає 400° С. І там, де життя здавалося б неможливим, існує свій унікальний світ – незалежні екосистеми, які формують найглибші частини біосфери – оази життя на глибинах понад 2500 метрів. Вважають, що саме біля таких джерел і зародилося життя на Землі приблизно 3,8 мільярди років тому.
Окремий стенд відділу відведений для колекції панцирів морських їжаків, які населяли планету задовго до своїх сучасних нащадків. Невеличкі плоскі диски з цікавими, майже квітковими візерунками, зовсім не нагадають відомих сучасній людині їжаків. «Справа в тому, що під впливом часу та інших чинників, панцирі деформуються, а голочки не зберігаються», – одразу пояснює завідувачка музею.
Захоплення викликають незвичні камені, що нагадують скульптури та полотна митців. Тільки в цьому музеї автором усіх шедеврів є природа. Так, перед нами колекція відбитків давніх морських істот. «Для того, аби тваринка залишила чіткий відбиток свого тіла на поверхні породи, вона має бути похованою в осаді миттєво. Цьому можуть сприяти катастрофічні явища, до прикладу штормова діяльність, лавинна седиментація (надходження у морський басейн великої кількості осаду з континенту), падіння або підняття рівня Світового океану, швидка зміна фізичних і хімічних чинників середовища, виверження вулканів тощо, а також обов’язковою умовою має бути відсутність мікроорганізмів, які сприяють гниттю і розкладанню тварин і рослин», – зазначає Ярина Мирославівна.
Посеред великих каменів-вапняків, різноманітних мушель та неординарних відбитків давніх риб, неодноразово погляд відвідувача перехоплюють витончені «мініатюрки» підводних «дерев» та «квітів» – різні гідроїди та морські лілії. Проте насправді, це – не рослини, а тварини. Більше того, частина з них є хижаками. Вони проіснували з найдавнішого періоду – Девону – і досі населяють нашу планету, звісно, еволюціонувавши і збагативши своє різноманіття.
Вже наступний відділ музею суттєво звужує географію експонатів та дозволяє нам повністю зосередитися на життєписі території сучасної України. Відділ регіональної палеонтології представляє мешканців палеофауни і палеофлори характерних для різних регіонів нашої держави. Крізь скляні вітрини «визирають» зональні види головоногих молюсків з юрських відкладів Українських Карпат; представники нижньокрейдової фауни безхребетних Криму; юрські двостулкові молюски з Передкарпатського і Переддобрудзького прогинів, елементи флори з кам’яновугільних відкладів Донбасу, Львівсько-Волинського вугільного басейну тощо. Оглядаючи експозицію, намагаєшся вкласти у своїй голові чітке розуміння того, що «біографія» звичних для нас територій сягає набагато глибшої давнини, ніж та, що описана у текстах підручників з історії. Вона формувалася мільйони років, постаючи з дна доісторичних морів, накопичуючи унікальні утворення, які становлять неоціненний внесок у розвиток української та світової палеонтології.
Проте довго затримуватись на одному місці не доводиться, адже попереду вже видніється експозиція відділу історичної геології, де зосереджено зразки порід і рештки давніх груп фауни та флори, які послідовно характеризують усі періоди розвитку життя на Землі. «Першими свідченнями життя на нашій планеті були ціанобактерії», – розпочинає ще одну подорож у минуле Ярина Тузяк. – «Вони формують породи, які називаються строматолітами. Сьогодні ці перші свідчення життя, які мають понад 2 мільярди років, збережені на Австралійському континенті».
У цьому ж відділі можна побачити різноманітні геологічні утворення – біогліфи і механогліфи – текстури осадових порід, які є надійними індикаторами середовищ їхнього утворення, характерні для різних територій та сформовані у ті чи інші історичні часи. Особливо увагу привертають пробірки зі зразками нафти з різних родовищ України, яка також є результатом біохімічних процесів (за теоріями органічного і неорганічного походження).
Мандруючи посеред засклених шаф і вітрин, не хочеться піднімати голови чи відривати погляду від, здається, все химерніших та цікавіших молюсків, риб та інших представників морської фауни. Але варто таки підняти, бо просто над головою розташоване велике кам’яне полотно з майстерно вирізьбленими кістками і лусочками дивної «риби». Це – відбиток іхтіозавра, якому близько 200 мільйонів років. Знайдений він на теренах сучасної Німеччини. Спосіб життя іхтіозаврів був дуже подібним до звичок сучасних дельфінів. Цікаво, що поки сухопутні динозаври відкладали яйця, щоб з’явилися молоді особини, то іхтіозаврам було притаманне живонародження. Тварина не вибиралась на поверхню, але вільно почувала себе у відкритому морі і могла розвивати швидкість до 40 км/год.
Ще давнішими мешканцями планети, чиї рештки зберігаються у Палеонтологічному музеї є трилобіти, які жили 540-500 мільйонів років тому. Їхня еволюція тривала понад 360 мільйонів років, проте зупинилася наприкінці Девонського періоду, і тепер, в сучасному світі, цих істот більше немає.
Серед інших цікавинок відділу історичної геології – гігантські амоніти, скелети черевоногих молюсків, уламок скам’янілого дерева, величезні плити з відбитками лап давніх котячих, парнокопитних, птахів та багато іншого. Роздивляючись кольорові уламки порід, густо помережані дрібними черепашками, та непримітні на перший погляд сірі камені, по яких мільйони років тому прогулялась маленька істота (яка й не уявляла, що залишить справжній вічний слід в історії) – не помічаєш, як опиняєшся у новому залі. Так, наступним до огляду відкривається палеоекологічний відділ, представлений унікальними зразками біогліфів та механогліфів, які ілюструють прижиттєві взаємовідношення різних груп організмів між собою та середовищем їхнього існування в давноминулі періоди геологічної історії.
Тут можна на власні очі побачити химерні приклади симбіозу живих організмів, цікаві ходи, нірки та будиночки найрізноманітніших червів, зразки різних осадових порід. А найдивовижнішим експонатом, без сумніву, є камінь з відбитками крапель дощу, що йшов із неба, яке ще тоді було молодшим на майже 20 мільйонів років.
Вже наступний відділ Палеонтологічного музею дещо відрізняється від попередніх: тут у вибірці експонатів ключову роль відігравав радше людський фактор, а не примхи еволюції. Так, у монографічному відділі зберігаються оригінали форм, які свого часу описали та зобразили у своїх наукових працях чимало відомих дослідників. Тут же представлено колекцію крейдової і неогенової фауни та флори околиць Львова, що дає змогу детальніше пізнати геологію та геотуристичні об’єкти міста. Зараз, за словами Ярини Тузяк, цей відділ доповнюється і вже скоро буде готовий до ціліснішої демонстрації відвідувачам.
Останній відділ Палеонтологічного музею немов переносить нас назад у майбутнє. Тут вже немає стародавніх риб, древніх молюсків та відбитків іхтіозавра, натомість – на величезних полицях розміщені скелети відомих нам тварин. Відділ біоти антропогену експонує рештки тваринного і рослинного світу, який існував на планеті від 2 мільйонів років і дотепер, а це – колекція фауни четвертинного періоду, сучасних безхребетних і хребетних тварин.
У засклених шафах на погляди та коментарі відвідувачів чекають черепні кістки парнокопитних, котячих, скелети плазунів, птахів і риб. Вгорі, на шафах, розміщені «рогаті» експонати, а посеред залу під вітриною «розлігся» гігантський краб.
Безумовно унікальними і чи не найціннішими музейними експонатами є рештки мамонтів. В музеї зберігаються зуби, бивні, лопатки, ребра, ступні, крижові та шийні хребці, частини хребта, передні та задні кінцівки великої тварини, знайдені на території Західної України. «На сьогодні науці відомі 9 видів мамонтів. Представники однієї з групи – гіганти – досягали у вазі від 5 до 7 тонн, а за іншими версіями й до 12 тонн. Найбільші сучасні наземні тварини – слони, для порівняння, важать трохи більше, ніж 3 тонни», – додає Ярина Тузяк.
Загалом Палеонтологічний музей щорічно відвідують до 4 тисяч осіб: студенти закладів вищої освіти, учні шкіл, ліцеїв, гімназій, учасники наукових конференцій, семінарів, симпозіумів та Малої академії наук м. Львова та інших міст України і світу. Ярина Тузяк наголошує, що тут завжди раді відвідувачам і експонати чекають гостей в будні дні у робочий час.
Покидаючи останній відділ палеонтологічного музею не можна не озирнутися. Адже там, позаду, час навіки завмер, двигун еволюції зупинився і ніщо більше не змінює своїх форм, сутностей та ідей. А попереду, за дверима з написом «вихід» – надто динамічний і дещо мінливий світ, який майже не цікавить вчених-палеонтологів. Поки ще не цікавить…
