29 червня 2022 року на базі кафедри класичної філології факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка відбулося засідання міжуніверситетського наукового семінару «І слово – в лаві бойовій». Доповідачем був видатний український перекладач, письменник, науковець, професор кафедри класичної філології ЛНУ ім. Івана Франка Андрій Содомора. Захід проходив у дистанційному форматі на платформі ZOOM.
Семінар розпочався з хвилини мовчання, якою присутні вшанували пам’ять полеглих у війні з росією. Модераторка заходу, доцентка кафедри класичної філології ЛНУ ім. Івана Франка Ліна Глущенко привітала всіх присутніх і подякувала колегам, які приєдналися до семінару. Серед них – доцент кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики, директор Центру елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка Андрій Савенко, доцентка кафедри загального та германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Марта Петришин, асистент кафедри мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету Галина Наумюк, завідувач кафедри філософії філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка, професор Анатолій Карась та інші.
Після цього Ліна Михайлівна виголосила вступне слово, акцентувавши на тому, як війна впливає на людські цінності і яким чином це відображається у мистецтві. «Понад 2 тисячі років люди повторюють сентенцію «Inter arma silent Musae», яка належить Цицерону і яку перекладають так: «Коли говорить зброя, музи мовчать». Цю сентенцію повторюють, мабуть, тому, що вона правдива. Коли тривають бої, панують усі жахіття війни, це спричиняє переоцінку цінностей. Те, що колись здавалося суттєвим, втрачає значення. Люди просто прагнуть вижити. Мистецтво, музика, поезія стають для людини несуттєвими. І для багатьох із творчих людей, людей культури це дуже боляче. Але це біль, який з часом все одно перетворюється на мистецтво», – зауважила вона і додала, що для того, щоб розповідати про війну, справжній митець повинен шукати нові форми й наповнювати свою творчість новим змістом.
«Щоб розповідати про війну і все, що з нею пов’язано, недостатньо бути професійним поетом, художником чи музикантом. Треба знайти нову форму, нову адекватну мову, наповнити слова новими смислами для того, щоб представити цю глибоку особисту, переосмислену, а водночас і універсальну, правду про такий катаклізм, як війна. Щоб цього досягнути, комусь потрібен час. А хтось робить це в режимі реального часу, реагуючи миттєво на всі виклики. І тоді було б правильним вжити цю сентенцію зі знаком питання: «Коли говорить зброя, хіба музи мовчать? Або ж ужити її із запереченням: «Inter arma non silent Musae». Від 24 лютого не мовчить, а своєю зброєю – словом – веде війну з агресором наш видатний перекладач, філолог, письменник і науковець, наш дорогий колега Андрій Содомора», – представила Ліна Глущенко доповідача.
Андрій Содомора розпочав свою доповідь глибокими й мудрими словами з «Діалогів» Сенеки у власному перекладі. Цими словами, на його думку, античний мислитель промовляє до сучасного світу, підкреслюючи як ніколи актуальні сьогодні істини:
«І навіть якщо ворог натискатиме, якщо нестерпним ставатиме його напір, то однак відступати – ганебно: не здавай місця, яке визначила тобі природа. Запитаєш мене що це за місце? Місце мужа. У мудреця — інші, радше протилежні засоби, адже ви — ще в бою, а він — уже по перемозі. Не будьте ворогами своєму ж таки добру, і, поки змагаєте до правди, плекайте в душах надію на успіх. З любов’ю сприймайте корисні настанови, підсилюйте їх власними думками й молитвою. Мусить же бути хтось нездоланний, хтось такий, кому нічого не може заподіяти фортуна, — ось що конче потрібно для держави роду людського!».
У зв’язку з цими словами Андрій Олександрович зауважив, що війна загострює потребу до глибшого погляду на такі ключові поняття, пов’язані з нашим життям і культурою, як поняття правди, мужності, добра і зла, перемоги любові до Батьківщини тощо. «Мужність – це те поняття, яке включає в себе передусім компонент інтелекту, розуміння, вміння відрізняти зло від добра, вміння розуміти, що таке Вітчизна, в чому полягає любов до неї, в чому полягає людяність і все те, що є протилежне людяності», – пояснив він.
Розмірковуючи на тему війни та її впливу на сучасність, Андрій Содомора поділився спогадами про Другу світову війну, яку бачив на власні очі, та Першу світову, про яку знає лише з розповідей. Згадуючи теплим словом своїх односельців, від яких і перейняв знання про минулі події, Андрій Олександрович зазначив, що люди того покоління, його односельці, «хоч і не вміли писати, зате були справжніми інтелігентами, адже жили за загальнолюдськими правилами й істинами, які на перше місце ставили не матеріальне, а духовне». Керуватися такими ж принципами закликав доповідач і сучасне покоління, підкресливши, що «зараз ми живемо в споживацьку добу, де на вершині піраміди стоїть матеріальне, але війна ставить все на свої місця, тож сьогодні ми як ніколи приглядаємось до того, що робить людину людиною і навпаки. Як казав Шевченко, «… і буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». Так ось, війни не буде тоді, коли на землі будуть люди. Це означає, що мірилом цивілізації повинно бути світло в людині, тобто розуміння того, чи в її душі є світло і чи в неї взагалі є душа. Тільки тоді «будуть люде на землі». Тому людство повинно зрозуміти, що єдиний шлях до припинення цього жахіття – це плекання людини в людині».
Серед іншого, Андрій Олександрович наголосив на силі слова, яке сьогодні, порівняно з давнішими часами, стало зброєю набагато гострішою та дієвішою завдяки засобам масової інформації. Не менш великою силою, за словами доповідача, володіє й пісенне слово, воно «має величезну потугу, адже пробуджує в людині любов, коли до знання долучаються естетичний, емоціний, душевний компоненти».
Також Андрій Содомора у своїй доповіді поділився міркуваннями з приводу таких основоположних категорій, як патріотизм, добро і зло, краса живого Божого світу. Він наголосив, що ми повинні плекати наш патріотизм і гучно говорити про нього не лише в гарячу фазу війни, а щоденно, і закликав усіх ставати добрішими, адже лише добро зможе перемогти зло: «Не можна йти злом проти зла. Навпаки, ми повинні бути дедалі більше добрими, але ця доброта має бути поєднана з мужністю. Нами має керувати велика любов до Батьківщини і намагання протистояти тим, хто хоче зробити нас подібними до себе. Треба докласти всіх зусиль, щоб доказати, що ми – інші. Водночас треба жити, керуючись знаменитим гаслом: «Своє любім, чуже – шануймо». Кращої формули для цивілізації не існує, адже нема нічого прекраснішого в людині, ніж пошана до інших – тих, хто гідний цієї пошани».
Після завершення виступу Андрія Олександровича розпочалася дискусія, під час якої усі присутні могли поділитися своїми міркуваннями на тему мови і сучасної дійсності, ролі слова у боротьбі проти агресора тощо. Свої погляди висловили Анатолій Карась, Андрій Савенко, Богдан Чернюх та Ліна Глущенко. Спільно присутні обговорили проблемні питання, пов’язані з сучасним функціонуванням української мови та тенденціями її розвитку, а також філософські аспекти осмислення мови і слова.