Останній тиждень зими у Львівському національному університеті імені Івана Франка розпочався давноочікуваною, знаковою для західноукраїнських інтелектуалів подією – презентацією першого числа наукового журналу «Галичина: література та культурно-історичні основи», видання якого зініціювало дрогобицьке середовище україністів.
На захід, який відбувся 26 лютого 2024 року в урочистій атмосфері величного інтер’єру Львівського Будинку вчених, зійшлися чимало знаних науковців із численних інституцій, студенти та представники громадськості Львова. У презентації взяли участь укладачі та співавтори матеріалів нового часопису, зокрема: головний редактор, професор Університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні Ігор Набитович, заступник головного редактора, член-кореспондент НАН України, директор Інституту Івана Франка НАН України Євген Нахлік, історик, професор, завідувач кафедри новітньої історії України ім. М. Грушевського Львівського університету Олексій Сухий, заступниця головного редактора, завідувачка відділу наукових досліджень української періодики НДІ пресознавства Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника НАН України Мар’яна Комариця, головний ініціатор, відповідальний редактор, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Олег Баган, заступник головного редактора, завідувач кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського університету Володимир Микитюк. Вела презентацію директорка Інституту франкознавства Львівського університету Наталя Тихолоз.
Головний редактор журналу Ігор Набитович зауважив, що ідея створення окремого наукового журналу про Галичину визрівала давно, адже відомо, що це неповторний український регіон, у якому сформувався оригінальний культурний простір, який віддавна функціонує як міт. Тому в дрогобицькому середовищі інтелектуалів завжди ставили питання, чому нема окремого видання, яке розповідало би світові про галичан, про галицький культурно-мистецький простір. Науковець також згадав про одне з кричущих упереджень жителів об’єднаної Європи, які вважають, що недоцільно доцивілізовувати Україну через приєднання її до Європейського Союзу. Європейці достатньо не поінформовані про рівень цивілізаційного розвитку України й зокрема про такі важливі її регіони, як територія колишнього Королівства Галичини й Лодомерії, однієї з найбільших провінцій Австро-Угорської імперії. Місія часопису «Галичина» – поінформувати світ про світоглядні та культурні особливості галицької землі, про її неповторне історико-культурне й мистецьке середовище.
Мар’яна Комариця охарактеризувала місію журналу «Галичина» та його можливого світоглядного впливу на все населення України, докладно проаналізувавши концепцію архітектоніки та змістового наповнення першого числа видання. Ідеться, зокрема, про важливість популяризації наших знакових історико-культурних подій, літературних, уснопоетичних, наукових, документальних джерел. Адже галицька преса, як відомо, відіграла значну родь у творенні наукового та публіцистичного стилів української мови (про це свого часу писав Ю. Шевельов), а також для формування загальнонаціонального інтелектуального культурного, літературного та мистецького простору.
Чимало місця в журналі, зауважила Наталія Тихолоз, присвячено постаті Івана Франка, становлення якого (особливо молодечий період) припадає якраз на другу половину ХІХ ст., коли в Галичині істотно пожвавилося політичне, історико-культурне та літературне життя. Матеріали про письменника опублікували в журналі працівники Інституту Івана Франка НАН України, які впродовж тривалого часу працюють над багатотомною «Франківською енциклопедією» (Євген Нахлік, Микола Легкий, Марія Котик-Чубінська).
Євген Нахлік як заступник головного редактора відзначив, що постать Івана Франка є однією з найбільших у галицькому просторі, а тому не можна вести мову про Галичину без осмислення його творчої долі. Властиво, згадав науковець, що ідея видання такого краєзнавчого журналу прозвучала під час нещодавньої конференції про Галичину та її розмаїту історико-культурну проблематику, яку організували вчені з Дрогобича. За початковим задумом, цей журнал мав би виконати вкрай важливу місію з популяризації українського культурного простору Галичини. Принагідно вчений згадав добру ініціативу працівників Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України з резонансним виданням численних збірників «Шашкевичіани». Тому за аналогією до інших краєзнавчих журналів, як, скажімо, «Полісся», «Бойківщина» та ін., дуже важливо мати науково-краєзнавче періодичне видання про Галичину, адже великий пласт історичних, культурних, літературних подій і діяльність видатних культурних і громадських діячів залишаються недостатньо або взагалі не висвітлені. Чимало матеріалу заховані в архівах. Тому редколегія журналу запланувала розвивати часопис у двох основних напрямках – публікувати, насамперед, теоретико-концептуальні та джерелознавчі дослідження. Приємно, підсумував Євген Нахлік, що таке видання, що репрезентуватиме Галичину як політичний і культурологічний феномен, започаткували саме в Дрогобичі, де працювали чи працюють і відомі джерелознавці, як дослідник «Руської Трійці» М. Шалата, і такі концептуалісти-осмислювачі національно-світоглядної проблематики, як О. Баган.
Олег Баган додав, що ідея спеціального періодичного видання про Галичину постала у зв’язку з необ’єктивним осмисленням феномену Галичини у сусідніх державах. Професор Олексій Сухий продовжив цю проблему про неправдиве трактування феномену Галичини в польській та російській історичній науці. Він наголосив, що Галичина, яка була чи не найбільшою провінцією Австро-Угорщини і в якій найчисленнішим народом були саме русини-українці, заслуговує на виважене наукове висвітлення різноманітної проблематики через призму українського національного світогляду. Потрібно долати некоректність у трактуванні фактології про Галичину. Дуже цікавим, на його думку, є досвід Бельгії та Франції щодо вивчення у школах історії та географії як однієї дисципліни. Такий спосіб історико-географічного засвоєння інформації цілком переконливий, адже дитина змалку усвідомлює межі розповсюдження своєї нації та національні культурні надбання. Історик також закцентував ще на низці характерних особливостей Галичини як політичного та культурно-мистецького феномену не лише України, а й у європейському контексті. Особливо його бентежить некритичне ставлення багатьох сучасних науковців до використання джерел інформації, через що багато некоректного фактажу перекочовує від одного до іншого опусу (як, до прикладу, про 68% неграмотних галичан упродовж майже всього ХІХ ст.). Украй важливою для національного самоусвідомлення є просопографія, або біографістика, якій новий часопис, як бачимо з першого числа, відводить достатньо місця. Просопографічні дослідження, популяризація знакових особистостей та їхньої діяльності має серйозний резонанс для формування національно свідомого громадянина.
Заступник головного редактора «Галичини» Володимир Микитюк окремо наголосив на якійсь незрозумілій моді вживати прийменник «на» з українськими національними назвами: на Україні, на Галичині, на Волині, що наче сигналізує про периферійність, недорозвиненість і звучить принизливо. Оте «на» має відмерти, – підсумував він. Окрім того, науковець наголосив на некоректному, відчутно аберативному репрезентуванню творчої діяльності Омеляна Огоновського як історика літератури біобібліографічного спрямування, хоча насправді це не так. Він не був ніяким причинкарем (за Ю. Шевельовим та іншими), а серйозним і ґрунтовним ученим із власними естетичними ключами. Особливо актуальною в контексті сучасного воєнного протистояння України й росії є опонування автора «Історії літератури руської» великодержавникові-росіянинові О. Пипінові в статті «Моєму критикови». Одночасно В. Микитюк відзначив важливість появи часопису, який удокладнить знання про феноменальність галицької землі та її корінного населення.
Актуальні думки, які прозвучали з вуст членів редколегії та гостей презентації, викликали жваве обговорення та численні запитання від учасників дійства. Напружено-інтелектуальна атмосфера, яка панувала під час представлення нового науково-краєзнавчого журналу, засвідчила актуальність задуму та безмежної сув’язі проблематики, задля висвітлення якої й започаткований часопис «Галичина».
